Status Updates From Топографія пам'яті

ta książka porusza moje serce bardziej niż myślałam

Історія має мати обличчя.
Уважніше ставитись до подій і облич навколо.
Не мовчати про досвід, особливо в історичному контексті.
Пам’ять зникає.

...відступаючи перед потужним наступом росіян...

оце "росіяни" змушує мене гидливо скривитись, вочевидь ідеться про радянську армію, в якій воювали не одні росіяни, у Поллока таке спрощення і зведення до росіян вже не вперше помічаю

У мене всього два питання до цього блять «історика»:
1. З яких пір Римський салют — це Гітлерівське вітання? Римський салют є римським салютом. Те, що це юзали НСДАП — інше питання…
2. Як можна називати російську армію радянською???

Не можна піддаватися спокусі просто позбутися тих чи інших національних наративів, ви елімінувати їх з пам’яті - зі страху, що вони виявляться баластом, перешкодою в зустрічах. Усе треба сказати, висловити, записати, яким би болючим воно не було.

Я жив посеред колишнього Варшавського ґетто, місця, де колись відбувалися масові вбивства і знищення, у чому брав участь і мій батько.

Незацікавлення культурою Східної Європи було дуже поширеним явищем. Виняток становила тільки Росія.

Галичина - це простір пам'яті, густо всіяний могилами.

«Немає нічого, зовсім нічого менш виправданого, більш незрозумілого, ніж абсолютне домінування поляків у Галичині», - писав він 1876 року.

Давня приказка, згідно з якою слово – срібло, мовчання ж – золото, неправдива. У випадку з минулим все якраз навпаки.

"Мій рідний бітько належав до верхівки гестапо"