321 ratings (3.79 avg)
192 reviews

Андріан

Add friend

Андріан’s Bookshelves

to-read‎ (45)

currently-reading‎ (6)

read‎ (320)

did-not-finish‎ (0)

Stats | More…

Андріан is Currently Reading

Андріан is currently reading

A Little Life

by Hanya Yanagihara (Goodreads Author)

bookshelves: currently-reading

Reading for the 3rd time

read in January 2024

Rate this book

Clear rating

1 of 5 stars 2 of 5 stars 3 of 5 stars 4 of 5 stars 5 of 5 stars

Андріан said: " Складно уявити, що могло вплинути на авторку, щоб вона написала подібний текст. Це перша для мене книжка, в якій огида від описаного насильства переросла в нудоту. Обсяг твору необіхдний, через нього авторка нашаровує травматичний досвід Джуда так, щ Складно уявити, що могло вплинути на авторку, щоб вона написала подібний текст. Це перша для мене книжка, в якій огида від описаного насильства переросла в нудоту. Обсяг твору необіхдний, через нього авторка нашаровує травматичний досвід Джуда так, що біль стає основою його особистості, і тому все, що стається з ним, і те як він сам відгороджується від щастя відчувається як неймовірна несправедливість.

Мені було важко починати знайомство з текстом через головних героїв. Авторка майже не описує персонажів візуально і довгий час перескакує з однієї свідомості в іншу перед тим, як дає читачу зрозуміти хто вийде на передній план. Спільні для чотирьох друзів питання самореалізації, дружби, родини, пошуку свого місця, як метафорично так і буквально роблять персонажів блищими до читача. «В останні роки після коледжу, коли вони були молодими, їх віддаляє уже стільки років, стає якось затишно зустрічати когось із тих часів».

Якщо обирати персонажа, якого написали для галочки то це невпевнений архітектор Малкольм, хоча мені близькі його страхи про втрату можливості створювати щось нове. «Що буде як Малькольм нічого більше не зможе створити? І він жалкував за тими роками, коли можна було сидіти в кабінеті, а рука викреслювала олівцем лінії по розлінованому папері, коли роки складних рішень і самовизначення були далеко попереду, коли вирішували за нього батьки, йому лишалося дбати тільки про єдине: чиста гостра лінія, проведена на папері, ідеальний край під лінійку». Йому на другому плані складає компанію дещо жорсткий і егоїстичний художник Джей-Бі, який часто використовував друзів як референси для своїх виставок. Їх обʼєднує те, що вони з багатих забезпечених родин, які дбають про них. Мені сподобалась його думка про Вілема і Джуда: «Часом він думав, що Джуда з Вілемом відрізняє вас від них з Малкольмом не раса й не багатство, а безмежне вміння дивуватися».

Залишаються Вілем і Джуд, обоє травмовані, перший втратою близької людини, а другий важким дитинством. Можливо саме те, що вони так рано зрозуміли несправедливість і жорстокість світу зближує їх. «Його дружба з Джудом давала йому відчуття, що в його житті було й щось справжнє, непорушне, і незважаючи на життя повне масок і ролей, у ньому було й щось незмінне». Навіть з ним Джуд тримає дистанцію і не розповідає про шрами минулого. «У мене все так нудно, нема що й розказати. І його вразило, як швидко товариші примирилися з такою відповідлю, та був вдячним за те, що вони більше цікавилися собою: насправді до чужих історій ніхто не прислухався, усі хотіли розповідати власні».

Саме в думках Вілема формується назва твору – «Коли ти працюєш у такій сфері, де тебе вважають інтелектуалом уже за те, що не читаєш певних журналів чи певних веб-сайтів, і за те, що ти навчався саме там, а не деінде, - та від цього його маленьке життя, здавалося ще меншим». Як не мене, він зіштовхнувся з реальністю, де не потрібно бути кимось, можна просто прикидатись, тому він справді щирий та цінує те маленьке життя, яке складають його троє друзів.

«Ось тепер маєш. Ось тобі за те, що ти вдавав такого, ким не є насправді, за те, що подумав було про те, що ти вважав себе не гіршим за інших». Мабуть найбільшим ударом для мене стало насильство в стосунках по відношенню до слабшого, який заводить їх з надією, що він вартий уваги і любові після десятиліть самобичування.

«Я не думаю, що щастя мені підходить,— відповів нарешті той, було таке враження, що він не хоче їсти страву, яку пропонує йому Вілем». Як на мене ця цитата передає всю трагічність того, який вплив мало на Джуда те, що він пережив в дитинстві. Це зламало його так, що він просто відмовився вірити в те, що заслуговує бути щасливим, бути сином та чоловіком для когось. Але навіть перебуваючи в таких відносинах вони не стають для нього зціленням чи полегшують життя. Навіть у цих стосунках він задається питанням:
«Та часом його турбувало: чи він не припускається тієї ж самої помилки? Що краще: довіряти чи бути обережним?». І для мене було важливо побачити, як втрата стає для Джуда каталізатором змін, можливо не кардинальних, але крига скресає і принаймі у відносинах із прийомними батьками він стає собою. ...more "

May 11, 2026 02:44AM · see review