“Це що, аж настільки нездійсненна вимога? Хотіти чоловіка, який любитиме тебе — не більше за самого себе, боже збав, але й не менше? Як самого себе? Чоловіка, який заступатиметься за мене, а я за нього, берегтиме спільні спогади, дорожитиме мною так само, як і я ним? Не марнуватиме мого життя у брехні й нещирості, хотітиме зі мною все робити, і мені буде весело й спокійно з ним, краще, ніж без нього? Ну хіба ж люди створені для страждань? Я думаю, що ні, що ми створені для щастя... Хто-небудь, напоумте його, зробіть так, щоб ми були щасливими.”
―
Тамара Горіха Зерня,
Шептуха
