“Людська душа, падаючи на нижчі стосовно себе щаблі, занурюючись у тваринні пристрасті, віддаючись прикметній для тварин чуттєвості, бере на себе їхні риси та якості: злість, лютість, ненавистність, заздрість, хитрість, гордість тощо; тим часом коли вона подвигом доброї волі здіймається вище тваринних поривань, звірячих спонук і безсловесних прагнень, то сходить на висоту чистоти тих умів, чиєю стихією є світло, розум, мир, гармонія, любов, блаженство, і бере від них якусь силу величі, світлості, розуміння найвищого, найдальшого, найяснішого, а також особливої святості в почуттях, внутрішньо наповнившись якими, змальовує в уяві стан людського буття - часом схвалюючи, а часом картаючи, умовляючи, попереджаючи й показуючи.”