“Проклинаю його всіма найстрашнішими прокльонами, що їх знає мій народ. Не смію вмерти, доки не зустрінуся з ним віч-на-віч. Хто вбив би його тепер, став би моїм особистим ворогом.
Зустрінемося, провіднику, навіть коли б ми обидва вже були старцями над гробом.
Пробач, моя, що не кохання, а помсту поставив на чолі всіх своїх життєвих питань. Уяви не маєш ти, моя росинко, яким могутнім стимулом до життя може бути жага помсти. І якою аморфною видається тепер моя зненависть до москаля, ляха, постолака у зрівнянні з цією, що ношу її у грудях до... свого!
Сталося те, чого я найбільше боявся: починаю втрачати віру в сенс нашої боротьби.”