“— У Лан? — перепитав Сергій, відчуваючи, як його щоки запашіли вогнем. — Вона як почне дивитися на мене своїми гіпнотичними очима, так у мене всі слова з голови вилітають. Дивлюсь я тоді на неї, радий, бадьорий та дурний, як теля у захваті, а розмовляти не можу. І чого воно так, Степане Климовичу?

— А так, — стримуючи посмішку, відповів Синицин. — Дуже це складна справа — дивитися в очі неземній дівчині. Особливо тоді, коли ти ще не готовий стати справжнім капітаном космосу.”