“— Кожна людина під час розмови стає дзеркалом. Вона — якщо може, звісно — змінює свою мову: трохи підлаштовується під того, до кого звертається. Ну, типу, з батьками — по-одному, з училкою — по-іншому, з друзями — ...
— Але ж це... лицемірство, хіба ні?
— А чому одразу "лицемірство"? — образився Курдін. І замислився. — Ні, — сказав, — тут інше, як на мене. Це от якби я знав безліч мов і для зручності, щоб ти мене розумів, переходив на ту, яку ти ліпше знаєш.
Сашко похитав головою.
— А як тоді дізнатися, який ти справжній? Якщо із кожним розмовляєш по-своєму, то коли ж ти справді говориш... по-своєму? Тільки із самим собою?
— Самі із собою лишень психи розмовляють, — заявив Курдін. — "Справжній"... А от подивишся на інших — і збагнеш, яким є ти сам.”