“Але хіба це можливо - перевірити себе наперед? Чим - коли і смерть здається якимсь неясним і зовсім не страшним маревом, інколи навіть заманливим пишним погребальним ритуалом, аж поки не стане вона перед тобою у всій своїй голій жорстокості й ти усвідомлюєш суть справжнього небуття? Чим - коли й тюрма виглядає здалеку обителлю спокою й відпочинку від мирської суєти, а тієї безвиході не спроможний уявити собі доти, доки темінь не засліпить очі, сморід не заб'є дихання, а простір обмежиться трьома кроками вздовж і двома завширки? Чим - коли й кохання здається раєм, аж поки справжній біль не вселиться в кожну клітину мозку, серця, пальців, уст, і ти замість блаженства в жадану мить солодкої близькості передчуваєш наближення неминучої втрати? Чим - коли, проповідуючи високу ідею, не знаєш ще своєї власної марноти і, завдаючи собі на плечі все більше і більше вантажу, не можеш знати, яка крихта ваги придавить тебе до землі? Як можна наперед збагнути себе самого, правоту своїх вчинків, коли, осуджуючи противника, не завжди впевнений єси, що правда не за ним?”