“Я очікувала прочитати щось про Голодомор, але не про Чорнобиль. Чому? Бо навіть не розуміла й не мала уявлення про Чорнобиль як колективну травму нашого суспільства. Я завжди вважала, що це здебільшого про травму голоду, тож була сфокусована лише на цьому. Я й подумати не могла, що ми маємо їх багато, і не одну, й не дві, і деякі з них зовсім нещодавні, деякі з них навіть ще не стали в суспільному розумінні такими самими важкими та глибинними, як інші. Чорнобиль — це історія катастрофи недавнього минулого, яка оповита також великою кількістю жартів, секретів, паранормальних історій, фізичних, екологічних та соціальних. Мені не спадало на думку, що це ще одна трагічна сторінка нашої історії. Можливо, тому, що я не хотіла усвідомлювати кількість таких сторінок.
У людини, яка зазнала колоніального впливу, багато чого забрали. Мабуть, легше визначити, що в неї залишилось, ніж перелічувати все те, чого позбавили. Проблема колоніального горя полягає в тому, що воно величезне й здається інколи неосяжним. Колоніальна травма — це не травма однієї історичної доби, як і колоніалізм, це наскрізне явище, яке проникає в усі сфери життя і має важкоосяжний розмір. Колоніальне суспільство — суспільство зболене.”