“Олекса нічого не сказав, міцно схопив її за плече, змусив піднятися.
— Не сиди на снігу, — промовив майже лагідно, і Мірі захотілось поревіти, як в дитинстві. — Бо ж ще лютий.
Вона вхопила його за порожній рукав светра, стиснула до болю у кулаках, жаліючи, що мала короткі нігті, бо з довгими було б ще болючіше. Та сльози лишила непролитими. Вирішила вважати це своєю маленькою перемогою.
— Так, — сказала вона. — Ще досі лютий.”