“Зі самого початку, коли він, підвівши погляд з музикознавчих нотаток, усвідомив свій статус одруженого, ретельніше роздивившись свою партнерку, для нього стало нерозв'язним завданням оминати у звертанні приголомшливе «фейське» імʼя своєї тлустої жони («Вона виглядає, — роздумував він в ту пору, — як мішок картоплі, не називати ж її Тюндею!»), згодом, однак, називання вже не створювало таких труднощів, хоч різноманітні альтернативні імена він ніколи не вимовляв уголос. Насправді набагато приголомшливішим за «убивчу зовнішність» його половинки, яка ідеально гармоніювала з якістю неописанного хору, котрим вона орудувала, виявилося усвідомлення внутрішньої організації цього адамового ребра, бо на превелике подивування він одружився зі справдешнім солдатом, якому відомий лише один ритм — маршовий, і єдина мелодія — тривоги.”