“О першій ночі у двері невпевнено постукали. Таке враження, що хтось боявся промахнутись, тому бив обережно і невпевнено. Що знову? подумав я. Перша ночі, що потрібно? Я спеціально лягав спати о восьмій ранку, щоби ні з ким не бачитись. Коли дзвонив телефон, я чекав, подумки рахуючи — один, два, три, чотири, пішли нахуй, п’ять. До шести мало хто витримував. Телефон змовкав. Я спав далі.”