“Сидячи тут, поки робиться моє діло, розглядаюсь я собі на тую «Європу» та європейців; певне що не все можна отак, сидячи збоку, побачити, але все ж хоч дещо. Перше вражіння було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ — кращий світ, вільніший.
Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже я прокинулась і тяжко мені, і жаль, і болить...
Потім трохи затемнилось те ясне вражіння, але з самого початку сей контраст межи нашим а тутешнім життям сливе осліпив мене. Багато значить певне і те, що вʼїхала я у самісінькі вибори, себ то в таку пору, коли навіть в Галичині все ожило і заворушилось. Ті різні передвиборчі збори, наради, промови, товариства, все то було для мене таке незвичайне, таке нове, що спершу я навіть мало помічала ту силу підкупу, донощицтва, брехні та мошенства, що теж вилізло наверх перед виборами.
Та мені незвичайним був самий факт, що ось то люди можуть собі зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни, думати, як мають самі собі помагати; запевне все оце дуже натуральне, але його у нас ніде не побачиш навіть у такій формі, як би в Галичині.”