“Спитати людину, якої вона думки про азартні ігри, — це однаково, що спитати її, якої вона думки про саме життя, — це була одна з декількох позицій, яку він вирішив розглянути. — Хіба ж не ризикує скумбрія, за кожним разом випливаючи з глибини, що оті мартини схоплять її, а мартини хіба не б’ються навзаклад, що їм це вдасться? А хіба ж усі ми не гравці, коли ставимо на кін розум і вміння, б'ючись навзаклад з океаном на цьому кораблі, зробленому з дерева? Ні, саме життя є азартною грою, що триває впродовж усього життя, чи не так? З миті зачаття наше життя висить на волосині; кожна страва, кожен крок, кожна зміна є викликом смерті; усі люди є іграшками в руках випадку, окрім самогубців, та й вони мають важити тим, чи ж існує те Пекло, у якому вони горітимуть. Отож той, хто любить життя, напевно, любить і гру, адже він є здобутком Пані Випадку. Ба більше, кожен гравець є оптимістом, бо ж ніхто не б'ється навзаклад, гадаючи програти.

Обличчя Бертрана прояснішало.

— Отже, ви схвалюєте азартні ігри?

— Тут є «але», — застеріг Лауреат. Він схилив голову, похитав вказівним пальцем і навів приказку, яка мимохіть змусила його почервоніти: — До лісу веде багато стежок. Можна також заперечити, що гравець є песимістичним атеїстом, позаяк він має волю людини за ніщо. Битися навзаклад — означає дати випадку беззаперечну владу в усіх подіях, це однаково, що сказати, нібито Бог не має влади над речами.

— Отже, ви, зрештою, не дуже схвально дивитеся на це?

— Стривай. Не так швидко: так само легко можна сказати й протилежне — що послідовник гоббсівського матеріалізму ніколи не повинен бути гравцем, адже немає того, хто грав би і не вірив би в удачу, а вірити в удачу — означає заперечувати існування сліпого випадку і голого детермінізму, зарівно як і матеріалістичний лад. Той, хто каже Удачі «так!», якщо коротко, мусить також сказати «так!» і Богу, і навпаки.

— Отже, заради всього святого! — вигукнув Бертран, радше з меншою повагою в голосі, ніж попервах. — Якої ж ви насправді думки про гру на гроші — ви за чи проти?

Але Ебенезера не можна було так легко притиснути до стіни.”