“Та вже хоч гніваймось, хоч ні, на себе, що не вміємо терпіти мовчки «як мужеві пристало», але такий вже фатум над поетами, що мусять гукати на майданах і «прорицати аки» в той час, коли б хотіли в землю увійти від туги і замовкнути на віки.”