“Дитя моє, через лінощі ти живеш найнеспокійнішим життям. Ти називаєш себе ледарем. Готуйся працювати. Чи бачив ти колись одну страшну машину: пальцевий верстат? Треба берегтись її: вона лукава і жорстока і, коли вхопить за полу вбрання, то втягне вже всього цілком. Така машина й безділля. Спинися, поки маєш ще час і рятуйся. Інакше буде кінець, і ти незабаром потрапиш під її колеса, а тоді не надійся вже ні на що. До втомної праці, ледарю! Не відпочивай більше. Залізна рука невблаганної праці схопила тебе. Ти не хочеш заробляти собі на життя, мати якесь завдання, виконувати якісь обов’язки як інші. Гаразд. Тоді із тобою буде не так, як з іншими. Праця – це закон. Хто уникає її з лінощів, буде суворо покараний. Не хочеш бути робітником – будеш рабом. Якщо праця й випустить тебе з одного боку, то вхопить з іншого. Не хочеш бути її другом – будеш її рабом.. А! Ти не хотів чесної втоми всіх людей, то тебе заляє піт засуджених на вічні муки. Там, де інші співають, ти стогнатимеш… А ти, ледарю, копай, тягни, котись, іди! Тягни своє ярмо, бо ти тепер в’ючна тварина, яка працює в пеклі. Твоя мета – не робити нічого? Так не матимеш жодного тижня жодного дня, жодної години без того, щоб не виснажуватись… Найпростіші речі будуть майже недоступні для тебе. Лінощі, потяг до розваг – які це безодні! Чи знаєш ти, яке зловісне то рішення – нічого не робити?... Це веде просто до загибелі… А! Тобі не подобається працювати? Ти думаєш тільки про те, щоб добре пити, добре їсти, добре спати. Питимеш воду, їстимеш чорний хліб, спатимеш на голих дошках з кайданами на тілі і холод їх відчуватимеш щоночі… А, дитино моя! Ти зкочив з вірної путі; неробство дає тобі погані поради…



Частина четверта. Ідилія вулиці Плюме і епопея вулиці Сен-Дені. Книга четверта. Допомога з землі може бути допомогою з неба. Розділ другий. Матінка Плутарх, не вагаючись пояснює одне явище.”