“Дід Микула вірив, що кожній людині відповідає якесь дерево. І вдачею, і обрисом. Може, тому, що тінню ляже на немовля; може, посіє пилок на материну цицьку, що годує дитинча; а може, його насінина якось спарена з чоловічою?
Бо дерево давніше за нас. І Божий ліс постав перше, ніж Божі діти. Якщо людині вдасться (коли вона відкрита світові, то неодмінно вдається) пізнати своє дерево, вона зможе брати від нього снагу і доброжиток. Добре таке дерево посадити на обійсті чи хоча б мати з нього вдома якісь вироби, цвіт, корінь, сухе листя. Коли розпиляєш своє дерево, то кола на зрізі, якщо придивитися, схожі на відбитки твоїх пальців. Ну а душа... Душу дерева треба вміти розгадати. Лишень не всякому це до снаги - аби свою розпізнав.”