“Безробіття, від якого ніхто не застрахований, було найстрашнішим лихом. Тому ці роботяги, як у родині П'єра, так і в Жаковій родині, котрі в повсякденному житті завжди були такими терпимими до людей, ставали справжніми ксенофобами, як тільки справа торкалася роботи, звинувачуючи по черзі у всіх гріхах італійців, іспанців, жидів, арабів і кінець кінцем цілий світ у тому, що в них крадуть роботу — симптом, безсумнівно, тривожний для вчених, котрі займаються теорією пролетаріату, проте по-людськи цілком простимий. Ці дивні націоналісти позивалися з іншими народами не за світове панування чи привілейоване право на багатство і дозвілля, а за привілейоване право на рабство. Робота в цьому кварталі була не якоюсь чеснотою, а необхідністю, що, даючи можливість жити, наближала смерть.”