“Попри всі спроби тата оточити мене турботою та захистом, лише поряд з Антоном я почуваюсь справді спокійно, довіряючи йому більше, ніж собі, вкладаючи в його сильні руки власне серце та знаючи, що він не скривдить мене та не завдасть болю. Я настільки сильно хочу вірити в це, що лину до нього, мов метелик на світло вогнища, мріючи лиш про одне аби не помилитися. Я знаю його. І зараз мені здається, мов знала завжди. Мов усе своє життя прагнула нашої зустрічі та відчувала, що серед багатомільйонного населення планети, саме він потрібен мені.”