“Ця тендітна дівчина з величезними очима, пробуджує їх в мені, змушуючи пригадувати, що я – жива людина, в якої є власні слабкості. І судячи з усього – свою я знайшов. Їй вдається викликати всередині моєї темної душі надто багато доброго. І це лякає мене. Та одночасно, саме це і притягує мене до Квітки.
Її наївна віра у справедливість та готовність жертвувати всім, заради досягнення благородної мети. Вона надто наївна, як на доньку Павла. Проте я не можу заперечувати, що в цій наївності, Квітослава прекрасна. Вона не зламана цим світом та не зіпсована розчаруваннями. Її серце надто ніжне, воно ще не загартоване реальністю... та навіть розуміючи все це, усвідомлюючи, що я... знищу її, якщо не відштовхну я лиш міцніше обіймаю її, відносячи до спальні, та відчуваю, що не хочу відпускати. Егоїстично та жорстоко, я хочу залишити Квітку поряд з собою. Навіть, якщо доведеться брехати та приховувати правду до останнього..”