“Художниця вжахнулась: — Але ж тоді й жити страшно, коли думати так, як думаєте ви! — скрикнула вона. — Ну, а я докінчу вашу гадку та й виразно вимовлю те, чого ви не захотіли самі вимовити, — смутно осміхаючись, одказав професор. — Ви мали б сказати: «Ну, то щоб не животіти на світі шкідливим паразитом, ти мусиш смерть собі заподіяти та й перервати своє непотрібне й шкідне існіння»… Що ж! Я й про це думав не раз. Так рука чогось не піднімається проти себе… Та й однаково: я вже сам собою помру незабаром… за два-три роки… ну, нехай за п’ять… Сам собою марний трутень із світу зникне…”