“Мовчазно,
як дивиться на себе стіл.
Сумовиті
опали сутінки.
Пройшли подвір’ям
і стали
перед твоїм вікном.
— Твій день — закінчився?
А ти — закінчив свій день?
А ти — не спечалений,
що, як плавець,— поміж
далекими берегами?
Що довга-предовга ніч
пролягає попереду
і шамотить,
шамотить хвилями,
шамотить?”