“А найбільше негативним боком нашого галицького життя ми вважаємо апатію, байдужість до громадських справ, знеохоченість до критики й аналізу тих справ і якусь фатальну покірність долі – незважаючи на те, чи ми ту долю уявляємо собі в образі уряду, граду чи повені або ж староства, жандармів і поліції. Тільки б не ми, тільки б хтось інший за нас зробив, хтось інший про нас дбав, мав над нами опіку! Нехай цей інший позбавляє нас прав, визискує нас, якби він тільки й нам дав можливість сяк-так дихати, то ми вже й раді. Панове, цей духовний стан нашого суспільства історично можна з’ясувати, як можна з’ясувати родовід будь-якої хвороби й ненормальності. Але виправдати його не можна. Залишити цей стан без спроб виправити, без спроб протидіяти йому – було б гріхом перед сучасністю й майбутнім.”