“Пам’ять — це не думки. Пам’ять — не доладно припасовані одне до одного слова, які дружно беруться за руки і розмірено йдуть у речення. Пам’ять — це здебільшого скалки, обривки, уламки. Частково засвічені шматки фотоплівки. Піщинки, які до крові натирають пальці в черевиках. Білий шум. Дзеркало, у якому хочеться опинитись. Пам’ять — розсічена брова. Подря­пина на воротах. Коров’ячий ріг на лутці. Мороз на шкірі. Синяки на стегнах. Солодкий сік од чужих полуниць на долонях. Яма, в яку так і тягне засвітити ліхтариком. Але то тільки твоя особиста яма. Тільки ти направду здатен побачити кістки, що біліють у ній.”