“Життя Маркізи заслуговує окремої розповіді.
Це була б розповідь про те, як деякі жінки вірять у рятівну й незвичайну силу кохання, і про те, як вони розчаровуються. Як будують світ з очікувань, наче з намальованих на фанері театральних деко-рацій. Як старіють, і втрачають упевненість у собі, і в розпачі опускаються у страшну жіночу самот-ність. Як, зневірені, зважуються часом на боротьбу, в якій єдиною зброєю є знизування плечима, дрібне шантажування, відмови у спільному ложі, вдавані мігрені і безплідні, нікому не помітні маніпуля-ції. Війни, які ведуться жінками, - це війни малень ких хлопчиків, героїзм деревʼяних солдатиків і їхніх деревʼяних мечів.”