“Неш підвівся і декількома кроками зміряв каюту. Перед очима ще був попіл битви, який вони застали, як тільки вилізли з печер. Світ всипаний чорною трухою. Він бачив багато побоїщ за своє життя. Це не рясніло трупами, не стікало кров‘ю. Воно мовчало про скоєне. Тут не зустрілося дві армії. Лише випалена пустка гналася від обрію до обрію. І випалена вона – Тея. Він чудово знав цей розгублений погляд, погляд новобранця, який нарешті зрозумів яким інструментом має бути. А він стояв і вдіяти нічого не міг. Вона ненавиділа його тією холодною люттю, від якої немає ліків. Від того, що було на Террі, не лишилося й сліду. Марс пожер їх обох.”