“Я просто подумав… Подумав, що, може, і Чалмера катували, коли він був малий… Може, він теж зазнав страждань — це могло б пояснити його агресію до мене.
Ми пішли до машини, а він продовжив свою думку:
— А що, як дідусь Мілліган знущався над ним? А над ним — його батько?.. І що, як усе це насилля передалося через нього до мене?..
— Що ти маєш на увазі?
— Я зрозумів, що насилля породжує насилля. І це не стане для нього вибаченням, ні, але може принаймні пояснити мої страждання. Може, навіть добре, що я отримав покарання за те, що зробив з тими трьома жінками — тепер я нарешті можу це зрозуміти. Бо вони тепер усе життя страждатимуть через те, що я з ними зробив. Мені дуже прикро. А що, як вони продовжать цей жахливий цикл і завдаватимуть болю своїм дітям? Господи, дозволь їм знайти в собі сили дати мені прощення й одужати — як одужав я сам.
Він знов глянув у бік чорних дерев.
— Мабуть, спершу я сам маю пробачити Чалмеру. Я хочу знайти його могилу і пересвідчитися, що він справді мертвий. Але я не буду паскудити його останній прихисток. Я скажу йому, що пробачаю — і його душа зможе простити насилля, яке хтось завдав йому самому. Сподіваюсь, прощення зможе охопити те давнє минуле і змінити майбутнє. Люди мають припинити завдавати шкоди одне одному.”