“...щоб пояснити сторонньому явище, в межах мого "хутора" самоочевидне, я мушу сам від цього явища відсторонитися, стати на точку зору співрозмовця чи, як писав М.Бахтін, "у позицію позазнаходження", а якраз такою позицією замкнена на собі хутірська свідомість принципово не володіє. Так непролазний монізм робить її безнадійно й трагічно неконтактною — позбавленою артикульованого голосу. Це — той ментальний спадок, із яким нині незалежна Україна поволеньки, через силу сяк-так видибає на міжнародну арену.”