“Які це нісенітниці плів недавно Роджер, а бідний Чарлз начебто сприймав їх усерйоз? Малий дурненький мораліст, оце й усе. - Вона вказала жестом на танцювальну залу. Освітлення там саме пригашено, і з її місця все це дуже нагадувало сцену спектаклю. "Так, світ - театр, де всі чоловіки й жінки - актори". Проте це, побачене крізь арку, - ілюзія; дійсністю є ми, актори. Ось відповідь Роджеру. Вони - наш сирий матеріал. Ми - сенс їхнього життя. Беремо їхні дурненькі дрібні емоції й перетворюємо їх на мистецтво, із них ми творимо красу, а їхнє значення в тому, що вони публіка, необідна нам для самореалізації. Вони інструменти, на яких ми граємо, а що таке інструменти, коли грати на них нікому?”