“Бідні ми створіння з нашими святощами! Шмат старого полотна, засушене крило давно вбитої пташини, перед літами зів'яла квітка, стара книга на давно забутій мові - а піди ж ти! Прикипить наше серце до такої бездушної річі, настелить на неї наша уява все найкраще й найстрашніше, що має наша природа, - і ми носимося з тою річчю, бережемо її, терпимо, і б'ємося, і вмираємо за неї!”