“Жива і своєрідна індивідуальність кожного особистісного духу, як і духу національного, ті тонкі і глибокі відмінності, завдяки яким особистості і нації не є одноманітні екземпляри однакової людяності, але кожна особа і кожен народ мають у своєму характері щось особливе, оригінальне, нове, яке не співпадає із загальними рисами роду, мають свою видиму основу в особливому переважаючому складі і напрямку уяви. З раннього дитинства в рухах уяви відображаються мимовільно, фатальним чином, індивідуальні риси тілесної організації, індивідуальний досвід, характерні властивості країни і її культури і взагалі особливості всіх сцен землі і неба, які впливають на почуття людини. Людина виявляється прилаштованою до місця своєї Батьківщини так, ніби вони створені одне для одного: вона любить це місце тому, що воно своїми впливами увійшло в її освіту і склало ніби частину її живої особистості. Далі, коли уява переносить у зміст особистості індивідуальні риси історичного розвитку народу, твориться індивідуальність настільки ж глибока і багата, або, навпаки, настільки ж неглибока і бідна, як той історичний розвиток, який живив і виховав її. На чолі одного народу написана скромність, на чолі другого - самовпевненість, на чолі третього - легковажність і т. ін.
Індивідуальність заслуговує поваги не впринципі, а завдяки тим чудовим якостям, що прикрашають її. Те саме слід сказати і про народність. У всьому іншому вона покликана уступити формам уселюдського розвитку.”