“Недалеко від Богуслава, коло Росі, у довгому покрученому яру розкинулося село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами. Од яру на всі боки розбіглися, начебто гілки дерева, глибокі рукави, поховалися десь далеко в густих-прегустих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Видно обсаджені столітніми вербами греблі. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два ряди перлів на яскраво-зеленому поясі.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, укрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс – і здається, нібито на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалася складками, позападала у вузькі долини. Над долинами стоїть легкий туман – сизий, прозорий. Загорнуті в марево долини здалека ніби дихають тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старезного лісу.
Під однією горою коло зеленої левади в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Уся Кайдашева садиба ніби дихала холодком

Розділ I”