“Розрізнення приємного, корисного і доброго чи достойного очевидне для кожної мислячої людини. Якщо приємне вимірюється миттєвими відчуттями, якщо корисне має умовну ціну з огляду на окремі інтереси життя, зі зміною яких воно перетворюється на некорисне і навіть шкідливе, то, навпаки, все добре, чи достойне, всіляка доброчесність мають ціну незмінну, внутрішню, незалежну. Наприклад, великодушність і самозреченість, законослухняність і повага до прав інших людей, виконання даного слова, вірність обов'язку і зобов'язанням, справедливість і безкорисна любов - це такі явища морально-доблесного характеру, які схвалюються рішуче, безумовно, як вища досконалість, як доброчесність. Стародавні мислителі розрізняли в морально-доблесному характері чотири чесноти: мужність, справедливість, мудрість, поміркованість. Християнство облагороджує цей ідеал вимогами любові і святості. Якщо говорити про виховання гуманне, то під цим або не розуміють нічого визначеного, або ж розуміють ясно ті непорушні риси людяності, вказані вище, які мають однакове значення для всіх часів, народів і станів, які виражають загальнопридатну, вселюдську мету життя і які більш чи менш ясно усвідомлюються під іменами вищого блага, досконалості і доброчесності.”