“Дехто не відмовляв собі у звичці затуляти рота долонею, аби замаскувати бесіду. До таких повадок треба було призвичаїтися, бо попервах це видавало їх за справжніх змовників. Ігор пояснив, що то була звичка, набута на іншому краю світу, де найменше слово могло запроторити вас до в'язниці чи на кладовище, де не варто було довіряти найліпшому другові, рідному братові, власній тіні.”