“… помилятись треба так, щоб твоїх помилок ніхто не помітив. Сам же Ленц Штрауб, подорослішавши, зрозумів, що помилки - річ досить умовна. Що одному добре, то іншому теж добре, але соромно. Ба більше, він увірував: істина не в тому, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. А саме той, хто нічого не робить помиляється найбільше. (Ст. 20)”