“..якщо тема про те, що дівчинка шукає чоловіка, схожого на тата — «розкручена» (насправді часто шукає якраз татову протилежність), то те, що в чоловікові ми, бува, шукаємо… маму, знають не всі. Звісно ж, ми не шукаємо мужика в бігудях і халаті, який пече пиріжки, готуючись щонеділі до навали гостей, і розривається при цьому на трьох роботах заради дітей. Все значно тонше, бо заховано глибше. Помічали, скільки разів ви почувалися покинутою, забутою, не підтриманою своїм мужиком? Коли він вам не допоміг, не втішив, не провів, не захистив від злого світу?.. Нічого не нагадує, ні?.. Мені от нагадує: всі ці претензії в дитинстві ми висували мамі. Голосно чи мовчки, про себе.
Те ж саме час від часу пробиває броню нажитого досвіду і тепер. Коли захворіли, коли депресивний стан, коли ПМС — ми отак-от беремо й у нашому дорослому віці шукаємо «маму». В особливо складних клінічних випадках — ще й маму злу, яка нас зловить на гарячому і зробить «атата». Звідси береться непереборне бажання щось десь залажати, напартачити, втекти, зрадити чи втнути іншу каку. Щоби «мама» впіймала, надавала по сраці, бойкотнула кутком чи мовчанням, а потім пробачила, пригріла й пожаліла…”