“Напевно, ти, як на свої літа, надзвичайно багато часу проводиш у роздумах, і ти, очевидно, ще й з тих бідолах, які беруть близько до серця чужі біди і світові трагедії та нещастя. Я переживаю це настільки, що іноді впадаю у відчай. Мене тоді охоплює страх, бо розумієш, як самотньо, тяжко і безпросвітно буває людям, а найбільше, мабуть, стареньким, та хіба лише їм. А ти нікому не можеш допомогти, відчуваєш таку безпорадність і розпуку, що не передати.”