Пригоди чи романтика?

За жанром “Витончені ігри” — романтичне фентезі. Але, як на мене, це скоріше романтично-пригодницьке. Одразу постає питання: а чого все ж таки більше?
Коли я писала першу книгу, для мене було важливим пропрацювати три компоненти: світ (лор), пригоди та любовну лінію. Я не хотіла базувати історію виключно на останньому. Щоб герої закохалися одне в одного, недостатньо зробити їх гарячими красунчиками й красунями. Оця тенденція в сучасній літературі мені не подобається. Саме тому я обрала пригоди, через які мої герої розкриваються і проявляють свої риси так, щоб в них дійсно можна було закохатися. Або навпаки.

Пригоди — ідеальна умова не лише для демонстрації особливостей героїв, а й для їхнього росту. Спостерігаючи, як Дагона змінюється протягом книги, можна відстежити її прогрес не лише у задачах, які вона перед собою ставила на початку, а й зміни у світосприйнятті. Ба більше, на очах у читача вона дорослішає і розвиває те, що було в неї з самого початку, але чекало відповідних умов.

Варто зазначити, що окремим компонентом йдуть інтриги та ігри. Їх не можна віднести до пригод або романтики, але вони теж прекрасно розкривають персонажів і дають краще розуміння, як влаштований вигаданий мною світ.
Повертаючись до теми любовної лінії, хочу сказати, що я обрала саме формат слоубьорн, бо, по-перше, мені подобається напруження, яке вдалося підтримувати доволі довго, а по-друге, герої дійсно змогли роздивитися одне одного і закохатися у дещо більше, ніж просто гарну обкладинку.