Традиційний етикет українців при звертанні

 

Ми всі згодні з тим, що українці зобов’язані володіти рідною мовою. А чи дотримуються вони мовного етикету у спілкуванні з особами різного віку, сімейного та суспільного статусу? Не знаю, чи цьому вчать на мовних курсах, але мали б навчати.  Зараз, коли вихованням дітей займаються телевізор і соціальні мережі, незле нагадати прості правила і  їхнім батькам. Та й диверсанта можна упіймати на незнанні мовного етикету. Колись переодягнених на повстанців енкаведистів могли упізнати не лише по вишитих сорочках, які  в кожному селі мали свій орнамент, але й по тому, як вони дотримувались мовного етикету. Неповага до людини при звертанні виявляється у фамільярності, сексизмі, ейджизмі, які не властиві українцям. Мовна деградація веде до деградації моральної.

Я виросла в галицькому селі, тому буду опиратися на той етикет спілкування, який засвоїла ще змалку, спостерігаючи  за поведінкою дорослих. Альфа і Омега – Кличний відмінок : мамо, тату, діду, Василю, Мариню і т.д. Без усяких підручників ми використовували завжди і всюди кличний відмінок. А зараз це маркер мовної освіченості і те, що відрізняє нас від московитів і хохлів.

Казати Ви чи ти до старших родичів – це не обов’язково зараз, і нічого поганого в тому немає. До батьків ми зверталися на ти, до баби й діда на Ви. Бо так ми домовились.

Ніколи за жодних обставин у нас не зверталися до старших людей – діду й бабо, тільки до своїх кровних. То була би страшна образа. Кожна нормальна жінка чи чоловіка жінка середнього віку чи старшого  здригається, почувши таке звертання від незнайомих людей. Це як привселюдний ляпас. У новинах пишуть про бабусь 60 років, яких збили на переході, і їм здається це нормальним. І чи це «бабушка» чи «бабуся» однаково принизливо. Тобто у 60 людина вже неповноцінна. Натомість у нас кажуть «старша жінка – старша пані», «старший чоловік – старший пан».

До хресної мами звертались «нанашко», до хресного – нанашку. До сватів – свахо і свате, або по імені і на Ви. До старших сусідів старших  – цьоцю, вуйку,або по імені та по- батькові. Але то в межах одного кутка.Стрику й стриянко тільки до тих татових братів та сестер .До молодших сусідів – по імені ( або ти, або ви).Однолітки звичайно звертаються одне до одного на ти завжди.

«Пане, пані» на селі казали тільки до вчителів та лікарів, писарів чи війта. Але тепер, коли приїжджаєте в чуже село, краще звертатися так до усіх  дорослих. Як і в місті. До священника звертаються Отче, до його дружини – Їмосте.

Жодних  – жінко, жіночко, мужчино. До дівчини, поки не навчились казати «панно»,  можна звернутись – дівчино, або просто нейтрально Ви. Коли ви купуєте, щось у запрацьованої старої селянки, не пошкодуйте для неї «пані», як і для всіх, до кого звертаєтесь. Статусне звертання давно стало нейтральним. Перепрошуйте, якщо відволікаєте когось від його занять.Кажіть «прошу», якщо хочете, щоб вам щось показали. І не забудьте подякувати. У Львові я вдруге не піду до крамниці, де до мене ставляться зверхньо чи неввічливо. Таких дуже мало. Здебільшого, це релікти радянської торгівлі, чи люди, які вважають для себе приниженням працювати за прилавком. До них теж потрібно звертатись пан і пані.

Ото і все, нічого складного, щоб виглядати вихованими українцями. Іноземцям це теж слід запам’ятати. Я описую Галичину, в інших регіонах трохи по-іншому звертаються, але правила мовного етикету ті самі.