Тетяна Трофименко про Шпигунок з притулку АРТЕМІДА

♦ Із інших галактик повернемося на рідну Землю і трохи помандруємо в минуле. Лауреатка другої премії в номінації «Проза» цьогорічної «Коронації слова» Наталія Довгопол пропонує роман про вихованок притулку для дівчат-сиріт, які стають першокласними шпигунками. Ну принаймні так характеризує їх гер Фрідріх, який і відкрив недержавну комерційну розвідувальну школу в Карпатах – а хто ж не похвалить власних випускниць?..

Образ жінки-шпигунки чи найманої вбивці у світовій культурі не новий (від леді Вінтер до агентки Нікіти). Героїні Наталі Довгопол могли би нагадати вам скоріше Мату Харі, адже дія відбувається на початку ХХ століття, що цілком відповідає нинішній моді на стімпанк і імперське ретро. Могли би, але не дуже нагадують…

Дівчата з притулку «Артеміда» складають таку собі інтернаціональну команду: американка Глорія, японка Амелі, гречанка Мірто та українка Аня, що часто видає себе за хлопця на ім’я Поль. У ході завдань, які є завершенням курсу навчання, кожна з персонажок довершує якісь справи зі свого минулого чи відплачує комусь по заслугам. Усе це так само чудово, як і наївно, оскільки «шпигунки» реально розкривають тільки один злочин, що коїться під прикриттям Усеросійської спортивної олімпіади в Києві 1913 року, та й то розгадка справи буквально лежить на поверхні. Що вже говорити про вбивства за гроші, чи там крадіжку, чи ще яку підлоту!

У порівнянні зі, скажімо, персонажками роману «Сестри крові» Юрія Винничука, де теж ідеться про вихованок таємної шпигунської школи для дівчат, «заточених» саме на вбивства, «артеміди» більше схожі на випускниць інституту шляхетних панн. Ну напилися одного разу, ну наказав гер Фрідріх підвісити їх догори ногами, щоб проблювалися… Це ж дуже, дуже повчально! Настільки, що я не здивуюся, якщо Vivat видасть «Шпигунок…» у підлітковій серії – дітям треба прищеплювати впевненість у справедливості.

Утім, для дорослого масліту «Артеміди» теж згодяться: образи персонажок яскраві, текст читається легко, вихід на соціальну проблематику відчутний. Для авторки, у чиєму творчому портфелі досі були дві видані в електронному форматі книжки про таємниці купальської ночі, відьомські чари, зрадливих паничів і тому подібну романтику, це суттєвий прорив і в інший жанр, і в інший стильовий регістр. Принаймні, цей роман Наталі Довгопол змушує зацікавитися, яким буде продовження.

Читати неодмінно, якщо любите пригодницькі романи в ретродекораціях; не любите чорнухи й натуралізму; хочете дізнатися, хто занапастив родину Мірто; до яких збочень удавалися католицькі місіонери в Японії; чому Глорія фіктивно вийде заміж за художника‑гомосексуала та чи знайде Аня в Києві своє ще дитяче кохання.

Читати текст повністю: https://novynarnia.com/2019/09/05/5-k...