Не до мене

– Всі колись та лягають в землю і сплять в землі.
Боже, можна не буде смерті узагалі?
Хай герої несуть неушкодно свої знамена…
– Мабуть можна,  – каже, – це не до мене.
І коли відбиває серце останній такт,
я не хочу, аби вони помирали так –
без надії, не відомщені і безіменні.
– Розумієш,  – каже, – це не до мене.
– А усі, хто лишив домівку на кілька днів,
хто знайшов собі тут притулок, а серце  – ні,
і не гріють чужі кімнати, чашки та меблі…
– Мені шкода,  – каже, – це не до мене.
– Всі, хт...