Факт 6-й

Другий відгук на книжку з'явився 30 липня 2018 року на сайті "Новинарня" (Тетяна Трофименко, Книжковий огляд липня: 5 неповторних поетичних збірок з ароматом літа):

♦ Не новою учасницею літпроцесу є Катріна Хаддад — її вірші, читані на різноманітних фестах та інших літімпрезах, ми знаємо ще від початку 2000-х, однак перша збірка побачила світ щойно цього року. Тож відносно давні тексти про продавчиню з харківського ринку Барабашово чи поема “Дві тисячі посивілих революціонерів” сусідять тут із новими поезіями, що на перший раз дратує не дуже…

“Ніч чужинців” — це не поезія для комфортного читання під картатим пледом. Лірична героїня — піфія, Кассандра над руїнами, якій принципово йдеться про те, щоб порушити ваш спокій. Складові своєї поетики Хаддад бере з фольклору, замовлянь, міфів, оманливо доброї казки, химерної барокової образності та біблійного апокаліптичного оптимізму:

А на Грушевського — чули? —
виросла копанка аж до серця Землі.
Звідти вийшов змій вогняний,
як із пляшки джин.

Головними поетичними координатами є втрачені Донбас і Крим, Дамаск із дитинства авторки, Харків з часів її університетських років і сучасність, яка втрачає прив’язку до реального часопростору та набуває все більш загрозливих рис:

Смерть відкладає яйця у гніздах снайперів.
Кров сепаратиста, напівсуха червона…
І немає жодних гарантій,
що куля не влучить,
яйце не розіб’ється,
голка не зламається…

Ключовий концепт віршів — сіль; цей образ пов’язаний із назвою станції Донецької залізниці, де пройшла юність Катріни Хаддад, але не тільки. Остап Сливинський у передмові до «Ночі…» говорить, що найбільш характерним для цієї поезії є світло, християнське осяяння. Однак, здається, у більшості випадків тут панує слизький і зловісний блиск смерті і крові, відбиток потойбіччя. Блискуче майже все: від шкіри дракона, породження давнього моря, до суконь жінок зі станції Сіль. Блискуче місячне сяйво, блискучі комети, блискуча срібна вода, блискучий туман, блискучі погляди, дзеркала і блискуче скло. У ніч чужинців, яка “буває на початку серпня”, “приходить і змінює все ззовні і зсередини”, блищать погляди пасажирів нічного автобуса, і “збирач людських душ, котрий їде в кожному поїзді, причаївся між склом і металом і пильно стежить”. Не знаю, чи це стеження віщує нам щось добре…
Водночас сіль є останньою надією в екстремальних умовах (“у будь-якій незрозумілій ситуації купуйте сіль”):

Обкластися кристаликами,
засолити Ісуса, зробити його кишеньковим,
тримати при собі — як молитву на всяку потребу…

І тому, хоча людина в поезії Хаддад загублена в цьому світі (ось уже “немає куди повертатися”), вона не приречена на загибель: “є куди йти. Ось ваша жовта доріжка крізь океан мертвих і океан живих. Просто ідіть”.

Читати неодмінно, якщо любите герметичну поезію зі складною символікою й багатошаровими образами; хочете дізнатися, як воно буває, коли земля йде з давнього сну під землю, крізь шари і прошарки, крізь нафту і срібло, крізь сіль і намул; чому повісилася продавчиня з Барабашово; і хто проявляється на дебальцевських фресках.