Відьма

– Це все прекрасно, Віолето Леонідівно, але припиніть, будь ласка, підкидати під наші двері дохлих жаб. В решті решт, це огидно! – казав Іван Миколайович, скрипаль, літня людина, заслужений викладач, нервово обертаючи шию болотяно-зеленим кашне, яке слугувало йому незмінно навіть улітку.
– Я знаю, – крижаним тоном відповідала вона, випростуючись, горда, мов Жанна д’Арк перед спаленням – балетна постава була завжди з нею. – Знаю, Іване Миколайовичу, що я – погана, дуже погана людина.

– Та ну щ...