Пісня холодному небу

Карбується над скрижанілим містом.
Рунічний знак сталевих вечорів.
Іржа і кров, і золото, і зелень.

Моя душа тепер – гірчичне зерня,
Мій світ старий зайнявся і згорів.
Нова планета хижа і плямиста,
Неначе рись чумацького шляху.
І все втрачає значення і колір,
Та знову їх набуде до весни.
Хвилини, наче ноти, потягни,
Як ті журливі довгі колискові,
І жодної секунди – не рахуй.

вірші про осінь завжди роблять нас трохи сумними