Ніхто не приходить вчасно

Та, котру він хоче, наприклад, за ніс і груди і сміх весняний дзвінкий і – о боже – пряний, – яку він не знає справді – як всі віряни не знають своїх божеств, але славлять всюди… Вона так звабливо ранком іде по сходах, і торкає тонкими пальцями двері й бильця, о, примара прекрасна, о, дзеркальце для тубільця, декорація до екстазу його – рухома.
На небі якийсь творець їм поставив – кому.
А крапку ще треба, парубче, заслужити.

Виходять любовні зілля в широкий вжиток,
І після уже непотрібні стаю...