Останній день

Над містом темний непрозорий смог,
Мости і люди губляться в тумані.
Він каже їй: «Ми скоро помремо,
То краще я освідчуся зарані».

І далі – все, про що завжди мовчав.
Це схоже на печаль – та не печаль.
На авеню машини голосять,
Горілим пахне з кухні у сусідів.
Він каже: «Нам уже по п’ятдесят,
А я і дня під вишнею не сидів.
Ходімо в сад, кохана, там гірчить,
Але не гірше раю анічим».
Над прірвою зневір і сподівань,
Де навіть не потрібні заповіти,
Вона йому: «От я – іще жива» –
І так обоє плачут...