"Твоя країна – Україна. Енциклопедія українського народознавства", Кусайкина Ніна

[Partu]

🔥Рік видання: 1996
🏁Сторінки: 500+
✨Оцінка: 1\10

Титул книги ніяк не відбиває її наповнення, оскільки воно здебільшого про язичництво, і не про якесь абстрактне, описове, а практичне: автор наводить приклади замовлянь, нашіптувань, всяких брудних заклинань. Приблизно на половину книга складається із сухого переліку прикмет та марновірств, пов'язаних з погодою, природою (астрологією), тваринами. Стиль викладу нецікавий, суто довідковий, відсторонений, читати “це” так само цікаво, як і телефонний довідник. Автор маніпулює патріотичними почуттями задля нав'язування своїх релігійних, поганських переконань. Він описує властиво поганську Україну і подає її як об'єктивну реальність, насправді ж тієї України вже не існує, як і поганства.

З огляду на подання, автор, видно, співчуває поганам і тій сивій давнині, коли слов'яни поклонялися дубам і приносили людські жертви жабам, приміром, він називає поганів — дайбожичами, що є свого роду евфемізмом та алогізмом, останнє справедливо тому, що у язичників нема єдности навіть в межах однієї країни, скажімо, в тій ж Греції по одних регіонах вірили в одних богів, а в сусідніх вже в инших, в Індії одні секти приймають веди як священне писання, инші секти відкидають веди взагалі. Отже називати усіх поганів “дайбожичами”, себто вірунами в дайбога чи дажбога — неправильно. Ще автор вірить в силу нашіптувань, він каже, що вони “здебільшого допомагали недужому”. Автору прикро, що язичницька “самобутня” система вірувань не встигла сформуватися (тисяч років, бачте, не стачило) через хрищення Русі, християнство, мовляв, спинило сей творчий процес, але ж це смішно! В багатьох країнах, в тій ж Індії, християнство не мало такого впливу, як в Україні, і що ми бачимо?! — ту ж аморфну, сумбурну, первісну, примітивну релігійність, без догматів, без основи, без стрижня: то є гра фантазії і нічого більше. Автор виправдовує язичництво і пробує його реставрувати, пов'язуючи символізм, етимологію, святковість та безліч инших соціяльних і природознавчих аспектів з поганством, усе він розглядає крізь призму поганства, усе в нього зародилося в горшкові поганства, вийшло звідти, а до нас нібито дійшло у спотвореному (християнізованому) виді. Та очевидно ж, що українці не розвивалися ізольовано, не жили як ті Індонезійські дикі племена на островах тисячі років, не знавши що в світі ще є люди, тому маємо вплив сусідів на “народну онтологію”, на те, як українці сприймали світ і себе, натомість сусіди так само позичали інтерпретації явиськ, символи та поняття у своїх сусідів, а ті в своїх, і таке розгалуження ґрунтується на загальнолюдському розумінні речей і є спільним для усіх, бо всі мають змогу спостерігати сонце, дощ, мінливість природи, плин часу, всі залежать від води та їжі, тому особливого значіння надають родючости землі та сезону дощів — розуміння таких загальних аспектів буття є річчю самоочевидною, а коли до цього розуміння вмішується фантазійна інтерпретація, народжуються марновірства, аграрно-тваринницька магія, ідіотизм.

Який висновок можна зробити про тодішній український нарід по цій книзі? — півроку люди робили на полях, були запахані і не мали часу видумувати всяку бридню, але потім наставали холоди, всі забігали по хатах і знечев'я вигадували дурниці: прикмети, ритуали, обряди тощо і абощо. Цебто, замість того щоб займатися культурою, самоосвітою, мистецтвом, вони приглядалися до свинячого лайна: чи не покаже воно якусь чудасію.
Я не вірю що усі українці, тим паче в постязичницьку добу, коли надійшло християнство, повсюдно розвивали в собі не людяність, а магічну свідомість, авжеж були окремі погани, що не відступили від марновірств, но ототожнювати їх з усім народом, називати цю язичницьку дурню “народознавством” — занадто. Тим паче, що історичність цієї книги під великим питанням, наприклад, автор стверджує, що в 17 ст. майже в кожному (!) селі була школа і за рівнем писемности українці переганяли деякі европейські країни... ще він каже, що українці (спільно з рештою слов'ян) мають багатотисячолітню історію та здавен лепсько зналися на астрономії, і ставить до прикладу слов'янські назви сузір'їв — сімох сузір'їв та Венери, хороші астрономи, ніц не скажеш. Далі автор українізує латинське понеділкування, і виглядає це відверто вбого, неправдиво, лише для посилення фемінських позицій, разом з “давати гарбуза” і “шлюбною термінологією”. Вкрай сумнівний історичний епізод автора про “український бейсбол”, в який, буцімто, молодь по селам полюбляла грати із деревеняками замість биток, хтось чув про таке? Бейсбол взагалі не властивий Европі, це гра сашеанців, які у колоніальну епоху прищепили єї деяким азійським країнам.

“На жаль, з прийняттям християнства волхвів було знищено, а разом з ними — величезний обсяг знань, носіями і зберігачами яких вони були”, цікаво, яких знань? Як через вогонь стрибати на купала? Чи як по сранню кози дізнаватися про завтрашню погоду?