борітеся...

[Yulia]

Книга дуже хороша. Але є момент, який пробив до сліз:

" - Народе! - по короткiй перервi повторив Цокан ще раз. - Зiйшлися ми тут, чеснi громадяне, перший раз, вiдколи стоять оцi нашi гори. Минали довгi столiття, тисячелiття. Нашi пращурi та прапращурi жили тут, випасали свою маржинку й тут умiрали. Ця земля хоронить i до страшного суду хоронитиме їх кости. Але вони вмiрали, западалися їх могили й затерався по них i слiд навiки. На їх мiсце родилися iншi, якi так само до найменшої дрiбнички жили, як їх дiди та батьки. Ми родилися й виросли по горах i лiсах. Ми випасали маржинку, ми їли, спали, працювали по чужих бутинах, нас використовував, хто хотiв, на нac дивилися, як на худобу, яка лише потрiбна на те, щоб добре тягнула ярмо. До нас налiзло безлiч чужакiв - хижих, ненаситних, якi скрiзь, де тiльки можна, де тiльки знайшлося краще мiсце, посiдали й, як тi павуки, порозставляли на нас свої сiточки. Корчми, обман зробили те, що в короткому часi усi долини, усi береги рiк, усi бутини, лiси й полонини опинилися в руках отих хижацьких заволок. ...
I Цокан розказав про вiковiчнi кривди, болi, страждання. Цокан розповiв про велику вiйну, на якiй впало безлiч наших людей за нiщо. Вiн сказав, що нас русинiв не лише стiльки, скiльки є в Угорщинi. Нас є багато. Нас мiльйони, десятки мiльйонiв. Вони живуть по рiзних державах, але всi вони однаково говорять i всi одної матери дiти. Всi вони вiками дерлися за чужi справи, але настав великий суд над їх гнобителями. Ось прийшла вiйна, революцiя. Для нас зiйшло сонце свободи. Всi гнобленi народи беруться до працi на своїй нивi й що це саме треба робити i нам.
..." Нам треба шукати не чужої зверхностi, а своєї. Треба робити так, щоб ми здобули ту свою зверхнiсть i закрiпили за собою. А де є та наша зверхнiсть?"
Тут Цокан швидко розвинув те, що тримав у руцi. Це був прапор з жовтою i блакитньою барвою. Вiн розгорнув його i вказуючи на пiдняте полотнище високим голосом проговорив: - Ось де наша зверхнiсть! Ця коругов, це наш знак єдностi i згоди. Це є прапор будучої нашої великої держави, яка повстане коло Києва над Днiпром i до якої маємо належати ми. Я пiдношу цей прапор перший раз i хай має вiн над нами, поки стоїть земля! Ми повиннi йти за ним, горнутися пiд ним у тiснi лави борцiв i нас нiхто не переможе.
Слава нашiй будучiй державi! Слава нашому великому народовi! "

Дуже актуально. Історія повторюється :(