Дякую за відгук та увагу до пригод Інеси Путс. Тішуся, що історія затягує і Ви очікуєте на третю частину.
Однак дозволю собі невеличкий "лікнеп" щодо моментів, які Ви, очевидно, проґавили під час надто стрімкого читання:
1. Про "просвітництво" та історичну базу. Ви пишете, що очікували історичної довідки про зросійщення Кам'янця і радите есеї Пустиннікової. Маю спитати: а хто в нас Пустиннікова? Архітектор? Реставратор? Дипломована історикиня? Здається, ні те, ні інше. Її тексти — це лише особисті враження та аматорська краєзнавча публіцистика.
Це ставить Вашу експертність під велике питання: як можна було прочитати цілий роман, який від першої сторінки (присвяти) і до останньої (післяслова) є художньою реконструкцією ідей та боротьби Ольги Пламеницької, і при цьому радити чиїсь сторонні есеї? Це все одно що просити цукру, тримаючи в руках глечика з медом.
Якби Ви уважно прочитали присвяту, то помітили б, що книга присвячена саме Ользі Пламеницькій — видатній українській архітекторці-реставраторці, науковиці, яка відкрила світу середньовічну концепцію нашого міста. Вона все своє життя поклала на вівтар захисту Кам'янця від московських перебудов. Постать вбитої "урбаністки" у сюжеті — це мій прямий художній оммаж її боротьбі.
Якщо Ви справді хочете розкрити для себе тему архітектурної окупації, я раджу не аматорські замітки, а фундаментальну останню працю Пламеницької — «Civitas Camenecensis. Цивільна архітектура Кам’янця-Подільського в урбаністичному контексті. Теорія і практика дослідження і збереження». (2022 )
2. Про завдання автора. Не ставила перед собою завдання писати сухе наукове дослідження чи есеї замість пригодницького ретродетективу. Моєю метою було зацікавити читача, дати імпульс до самостійного вивчення нашої складної історії. Схоже, це мені вдалося. Для всього іншого є вищезгадані монографії.
3. Про психологію героїні та мою письменницьку майстерність, чи то її брак, на Вашу думку. Жінка початку ХХ століття — це не монолітний персонаж. Вона може бути відчайдушною розвідницею вдень і кокетливою панянкою ввечері. Жива людина суперечлива. Перепрошую, а якими критеріями Ви вимірюєте майстерність? "Зайшло — не зайшло"? "Сподобалось — не сподобалось"? Так комусь і "Улісс" Джойса видається дурнею. Але це питання лише особистого сприйняття.
4. Про "щасливі збіги". Ретродетектив — жанр, що любить динаміку. Але за кожним "збігом" стоїть мережа зв'язків, які автор вибудовує заздалегідь. Можливо, якби Ви читали не так квапливо, ці ниточки стали б для Вас очевидними. Адже Ви навіть не встигли сприйняти й усвідомити, що роман - присвята реальній людині, науковиці. Приємно, що доля Інеси Вас зацікавила. Бажаю Вам нових відкриттів у світі українського ретродетективу та натхнення до глибшого знайомства з історією нашого неймовірного міста.
Однак дозволю собі невеличкий "лікнеп" щодо моментів, які Ви, очевидно, проґавили під час надто стрімкого читання:
1. Про "просвітництво" та історичну базу.
Ви пишете, що очікували історичної довідки про зросійщення Кам'янця і радите есеї Пустиннікової.
Маю спитати: а хто в нас Пустиннікова? Архітектор? Реставратор? Дипломована історикиня? Здається, ні те, ні інше.
Її тексти — це лише особисті враження та аматорська краєзнавча публіцистика.
Це ставить Вашу експертність під велике питання: як можна було прочитати цілий роман, який від першої сторінки (присвяти) і до останньої (післяслова) є художньою реконструкцією ідей та боротьби Ольги Пламеницької, і при цьому радити чиїсь сторонні есеї? Це все одно що просити цукру, тримаючи в руках глечика з медом.
Якби Ви уважно прочитали присвяту, то помітили б, що книга присвячена саме Ользі Пламеницькій — видатній українській архітекторці-реставраторці, науковиці, яка відкрила світу середньовічну концепцію нашого міста. Вона все своє життя поклала на вівтар захисту Кам'янця від московських перебудов. Постать вбитої "урбаністки" у сюжеті — це мій прямий художній оммаж її боротьбі.
Якщо Ви справді хочете розкрити для себе тему архітектурної окупації, я раджу не аматорські замітки, а фундаментальну останню працю Пламеницької — «Civitas Camenecensis. Цивільна архітектура Кам’янця-Подільського в урбаністичному контексті. Теорія і практика дослідження і збереження». (2022 )
2. Про завдання автора. Не ставила перед собою завдання писати сухе наукове дослідження чи есеї замість пригодницького ретродетективу. Моєю метою було зацікавити читача, дати імпульс до самостійного вивчення нашої складної історії. Схоже, це мені вдалося. Для всього іншого є вищезгадані монографії.
3. Про психологію героїні та мою письменницьку майстерність, чи то її брак, на Вашу думку. Жінка початку ХХ століття — це не монолітний персонаж. Вона може бути відчайдушною розвідницею вдень і кокетливою панянкою ввечері. Жива людина суперечлива. Перепрошую, а якими критеріями Ви вимірюєте майстерність? "Зайшло — не зайшло"? "Сподобалось — не сподобалось"? Так комусь і "Улісс" Джойса видається дурнею. Але це питання лише особистого сприйняття.
4. Про "щасливі збіги". Ретродетектив — жанр, що любить динаміку. Але за кожним "збігом" стоїть мережа зв'язків, які автор вибудовує заздалегідь. Можливо, якби Ви читали не так квапливо, ці ниточки стали б для Вас очевидними. Адже Ви навіть не встигли сприйняти й усвідомити, що роман - присвята реальній людині, науковиці. Приємно, що доля Інеси Вас зацікавила. Бажаю Вам нових відкриттів у світі українського ретродетективу та натхнення до глибшого знайомства з історією нашого неймовірного міста.