What do you think?
Rate this book
Не озирайся і мовчи
Уявіть, що на Землі існує місце, яке ніби застигло в часі. Місце, здатне сховати будь-кого, хто прагне втекти від реальності. Щоб до нього потрапити, потрібно тільки не озиратися й мовчати. Є лише одна проблема: в тому місці часом з’являються речі, страшніші за те, від чого ховаєшся.
Після переїзду сім’ї чотирнадцятирічний Марк змушений піти до нової школи. Він сором’язливий, начитаний і дуже розумний — ідеальний об’єкт для цькування. Щодень більше замикаючись у собі, хлопець мріє про світ, де немає знущань і безпричинної жорстокості.
Одного дня Марк знайомиться із Сонею, дівчиною з паралельного класу, яка розповідає йому про існування такого світу і про можливість туди потрапити… просто скориставшись ліфтом у їхньому будинку. Він не розуміє, навіщо Соня вигадує нісенітниці, які легко спростувати, але зрештою вирушає за нею. Марк не підозрює, що звичайна мандрівка на десятий поверх загрожує чимось набагато гіршим за руйнування уявлень про реальний світ.
Після переїзду сім’ї чотирнадцятирічний Марк змушений піти до нової школи. Він сором’язливий, начитаний і дуже розумний — ідеальний об’єкт для цькування. Щодень більше замикаючись у собі, хлопець мріє про світ, де немає знущань і безпричинної жорстокості.
Одного дня Марк знайомиться із Сонею, дівчиною з паралельного класу, яка розповідає йому про існування такого світу і про можливість туди потрапити… просто скориставшись ліфтом у їхньому будинку. Він не розуміє, навіщо Соня вигадує нісенітниці, які легко спростувати, але зрештою вирушає за нею. Марк не підозрює, що звичайна мандрівка на десятий поверх загрожує чимось набагато гіршим за руйнування уявлень про реальний світ.
512 pages, Hardcover
First published January 1, 2017
111 people are currently reading
2366 people want to read
About the author
Max Kidruk
29 books2,614 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 502 reviews
August 26, 2022
висновок: якщо тобі кажуть не озиратися і мовчати, то потрібно саме це й зробити; і якщо стоїть вибір між сходами і ліфтом, краще обрати сходи
December 2, 2017
Минуло вже більше місяця, відколи я прочитала «Не озирайся і мовчи», і це була шалена доба. Не пригадаю, щоби я колись із такою швидкістю проковтнула близько п'ятисот сторінок. Я одразу ж збиралася й відгук писати, але тепер рада, що взялася лише зараз.
Загальні враження
Одразу після прочитання я подумала, що це, мабуть, одна з найкращих українських книжок принаймні цього року. Мені сподобалося все: сама історія, наукові вставки, а також саспенс.
Персонажі
Кідрук чітко показав контраст між світосприйняттям героїв, і хоча він, вочевидь, намагався не надавати нікому з них переваги, помітно, що він стоїть на боці Марка. Детальніше за всіх, звичайно, прописаний дід Марка, який і швець, і кравець, і майстер будувати саморобки, грубо кажучи, із багна і палок. У дідові Арсені Макс, можливо, втілив власне прагнення бути джерелом знань і мудрим наставником для молодшого покоління. Однак Арсен здався мені аж надто ідеалізованим і нереалістичним: він майже завжди знав, яке слово сказати, коли втішити дитину, а коли й залишити в спокої, і все без попереднього батьківського досвіду. А от деякі другорядні герої здалися мені надто пласкими, як-от Ніка або Орест. Вони є втіленням досить упізнаваних шаблонів, але при цьому їм бракує чіткої мотивації. Головним рушієм їхніх вчинків є відведена для них роль у романі (тобто якщо, скажімо, персонаж поводиться по-мудацькому, то це тому, що в цьому романі він — «персонаж-мудак»).
Зауваження
Здебільшого це кілька чехівських рушниць, що так і не вистрелили:
і деякі непояснені події:
Цих огріхів не помічаєш, поки читаєш книжку, але якщо починаєш згадувати послідовність подій, це залишає трохи неприємний осад від в іншому хорошої книжки.
До прочитання, тим не менш, рекомендую.
Загальні враження
Одразу після прочитання я подумала, що це, мабуть, одна з найкращих українських книжок принаймні цього року. Мені сподобалося все: сама історія, наукові вставки, а також саспенс.
Персонажі
Кідрук чітко показав контраст між світосприйняттям героїв, і хоча він, вочевидь, намагався не надавати нікому з них переваги, помітно, що він стоїть на боці Марка. Детальніше за всіх, звичайно, прописаний дід Марка, який і швець, і кравець, і майстер будувати саморобки, грубо кажучи, із багна і палок. У дідові Арсені Макс, можливо, втілив власне прагнення бути джерелом знань і мудрим наставником для молодшого покоління. Однак Арсен здався мені аж надто ідеалізованим і нереалістичним: він майже завжди знав, яке слово сказати, коли втішити дитину, а коли й залишити в спокої, і все без попереднього батьківського досвіду. А от деякі другорядні герої здалися мені надто пласкими, як-от Ніка або Орест. Вони є втіленням досить упізнаваних шаблонів, але при цьому їм бракує чіткої мотивації. Головним рушієм їхніх вчинків є відведена для них роль у романі (тобто якщо, скажімо, персонаж поводиться по-мудацькому, то це тому, що в цьому романі він — «персонаж-мудак»).
Зауваження
Здебільшого це кілька чехівських рушниць, що так і не вистрелили:
і деякі непояснені події:
Цих огріхів не помічаєш, поки читаєш книжку, але якщо починаєш згадувати послідовність подій, це залишає трохи неприємний осад від в іншому хорошої книжки.
До прочитання, тим не менш, рекомендую.
November 30, 2017
От як йому це вдається?! Знову доводиться віддати належне Кідруку. А як інакше, якщо «Щигля» об’ємом 800 сторінок я мучила майже місяць, а «Не озирайся і мовчи» об’ємом 500 сторінок проковтнула за 1,5 дні?
Хлопець Марк з родиною переселяється до нового будинку. Навчання у школі дається йому легко, а от стосунки з однолітками здебільшого не складаються. У новому будинку хлопець знайомиться з сусідкою Сонею з верхнього поверху. Дівчина, обурена непохитною вірою хлопця у наукове обґрунтування всього на світі, кидає йому виклик і пропонує експеримент – комбінацію дій, які треба виконати в ліфті, аби потрапити…куди? Далі самі)
В певний момент оповіді, коли почалися перші роз’яснення з категорії «як дізналася?», включився здоровий скептицизм і мені певний час не вдавалося його вимкнути. Ну тобто я розумію, що в художньому творі автор має право на свою правду, але моє внутрішнє «не вірю» не перепреш =) Але це тривало не так вже і довго.
Автору вдалося змалювати майже ідеального дідуся Арсена: мудрий, терплячий, розумний, а його стосункам з онуком навіть заздриш. Як же цікаво було читати його наукові пояснення і просто аргументовані відповіді! А інформація про природу космічних тіл аж навернули у якусь ностальгію, адже першою книжкою,яку я у дитинстві взяла у місцевій бібліотеці була надзвичайно цікава книжка про космос.
Але, власне категорію, якій би відповідала книжка, я обрала не просто так. Школа у книзі відіграла важливу роль, адже Макс Кідрук піднімає актуальну в усі часи проблеми жорстокості, цькувань та знущань серед підлітків. Поспойлерю, але сцену побиття хлопця у туалеті була такою живою, і так яскраво стояла перед очима, що мені аж сльози на очі навернулися. Моторошно мені було саме від цього моменту, а не від більш фантастичних чи потойбічних складових історії.
Тож, беручи книжку до рук, не переживайте. Якщо ви все зробите як слід, вас проведуть. Тільки не озирайтеся і мовчіть!
Хлопець Марк з родиною переселяється до нового будинку. Навчання у школі дається йому легко, а от стосунки з однолітками здебільшого не складаються. У новому будинку хлопець знайомиться з сусідкою Сонею з верхнього поверху. Дівчина, обурена непохитною вірою хлопця у наукове обґрунтування всього на світі, кидає йому виклик і пропонує експеримент – комбінацію дій, які треба виконати в ліфті, аби потрапити…куди? Далі самі)
В певний момент оповіді, коли почалися перші роз’яснення з категорії «як дізналася?», включився здоровий скептицизм і мені певний час не вдавалося його вимкнути. Ну тобто я розумію, що в художньому творі автор має право на свою правду, але моє внутрішнє «не вірю» не перепреш =) Але це тривало не так вже і довго.
Автору вдалося змалювати майже ідеального дідуся Арсена: мудрий, терплячий, розумний, а його стосункам з онуком навіть заздриш. Як же цікаво було читати його наукові пояснення і просто аргументовані відповіді! А інформація про природу космічних тіл аж навернули у якусь ностальгію, адже першою книжкою,яку я у дитинстві взяла у місцевій бібліотеці була надзвичайно цікава книжка про космос.
Але, власне категорію, якій би відповідала книжка, я обрала не просто так. Школа у книзі відіграла важливу роль, адже Макс Кідрук піднімає актуальну в усі часи проблеми жорстокості, цькувань та знущань серед підлітків. Поспойлерю, але сцену побиття хлопця у туалеті була такою живою, і так яскраво стояла перед очима, що мені аж сльози на очі навернулися. Моторошно мені було саме від цього моменту, а не від більш фантастичних чи потойбічних складових історії.
Тож, беручи книжку до рук, не переживайте. Якщо ви все зробите як слід, вас проведуть. Тільки не озирайтеся і мовчіть!
May 14, 2023
○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●
Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук
○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
З самого початку я був налаштований скептично. Не можу назвати, що робив це спеціально - не втомлюсь казати, що Павлюк мене захопив своєю манерою та творчістю. Можливо, через це я на налаштував себе на критику.
А далі я поступово входив в історію, проникався нею, писав власні враження, дивувався з Макса, захоплювався Арсенон, переживав за Соню, бац - і я вже дивлюсь сторінки, де представлені анотації інших романів Кідрука.
Як так сталось?
Я не хотів в це вірити, але книжка поглинула мене з головою. Так, манера написання далека від ідеалу. Інколи здається, що автор тримає тебе за дурня - аж надто детально він розписує таке, що не знати було б соромно. І до науки він нерівно дихає - не всім цікаві подробиці теорії ймовірности чи принципу дії ядерної бомби.
Але сама історія.... Вона багатогранна, як дорогоцінний камінь. Що ми отримуємо в результаті?
Триллер?✅ І напруга проглядається, і моторошні моменти. В одному епізоді я сам ледве не побіг на кухню за ножем.
Детектив?✅ Розслідування теж присутнє. Так, це вам не Гранже і не Фітцек - але воно ведеться підлітком, який маніакально хоче дістатися істини.
Драма?✅ Та тут цілий букет проблем нашого суспільства. Сімейне насилля, булінг в учбових закладах, байдужість дорослих, прірва поколінь, відносини в родинах, проблеми підлітків - як майстерно Макс показує те, про що всі говорять, але не в змозі виправити.
Фантастика?✅ Крута ідея наукового обгрунтування незвичних теорій мене хвилювала ще з 2 курсу універу. А тут Кідрук це вміло використовує, та ще й додає крупинку містики з потустороннім вайбом.
Все це в результаті створює круту історію. Її треба прочитати.
P.S Хочеться відкривати ще більше українських авторів.
Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук
○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●○●
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
З самого початку я був налаштований скептично. Не можу назвати, що робив це спеціально - не втомлюсь казати, що Павлюк мене захопив своєю манерою та творчістю. Можливо, через це я на налаштував себе на критику.
А далі я поступово входив в історію, проникався нею, писав власні враження, дивувався з Макса, захоплювався Арсенон, переживав за Соню, бац - і я вже дивлюсь сторінки, де представлені анотації інших романів Кідрука.
Як так сталось?
Я не хотів в це вірити, але книжка поглинула мене з головою. Так, манера написання далека від ідеалу. Інколи здається, що автор тримає тебе за дурня - аж надто детально він розписує таке, що не знати було б соромно. І до науки він нерівно дихає - не всім цікаві подробиці теорії ймовірности чи принципу дії ядерної бомби.
Але сама історія.... Вона багатогранна, як дорогоцінний камінь. Що ми отримуємо в результаті?
Триллер?✅ І напруга проглядається, і моторошні моменти. В одному епізоді я сам ледве не побіг на кухню за ножем.
Детектив?✅ Розслідування теж присутнє. Так, це вам не Гранже і не Фітцек - але воно ведеться підлітком, який маніакально хоче дістатися істини.
Драма?✅ Та тут цілий букет проблем нашого суспільства. Сімейне насилля, булінг в учбових закладах, байдужість дорослих, прірва поколінь, відносини в родинах, проблеми підлітків - як майстерно Макс показує те, про що всі говорять, але не в змозі виправити.
Фантастика?✅ Крута ідея наукового обгрунтування незвичних теорій мене хвилювала ще з 2 курсу універу. А тут Кідрук це вміло використовує, та ще й додає крупинку містики з потустороннім вайбом.
Все це в результаті створює круту історію. Її треба прочитати.
P.S Хочеться відкривати ще більше українських авторів.
March 17, 2024
Уже вдруге прочитала цей роман. Після першого разу почала боятися ліфтів, бо за кожним ліфтом може ховатися інший світ. Читається із захватом й хоча памʼятала фінал, але те, як автор підводить до нього - захопило знову, коли шлях цікавіший, ніж результат.
Я думаю, що це дуже гарний текст для школярів. Якщо проігнорувати ненормативну лексику (а пора нарешті навчитися це робити), то для учнів 10 класу така історія цілком прийнятна, цікава, актуальна. Тут можна поговорити про безліч справді важливих для цього віку речей: булінг, порозуміння/непорозуміння з батьками, межі дозволеного, перша симпатія, дружба, що таке правила і навіщо вони потрібні, довіра, відповідальність за себе і за іншого. Словом, супер матеріал для того, щоб обговорювати у класі, вдома, зі шкільним психологом, щоб говорити про Марка і Соню, а не про своїх однокласників чи про себе. Я розумію, що Кідрук писав цей текст не для школярів, але якщо шукати актуальні та цікаві альтерантиви програмним творам, якщо шукати текст, який дозволить поговорити про те, а що таке фантастика загалом і наукова фантастика зокрема - то цей роман супер.
Я думаю, що це дуже гарний текст для школярів. Якщо проігнорувати ненормативну лексику (а пора нарешті навчитися це робити), то для учнів 10 класу така історія цілком прийнятна, цікава, актуальна. Тут можна поговорити про безліч справді важливих для цього віку речей: булінг, порозуміння/непорозуміння з батьками, межі дозволеного, перша симпатія, дружба, що таке правила і навіщо вони потрібні, довіра, відповідальність за себе і за іншого. Словом, супер матеріал для того, щоб обговорювати у класі, вдома, зі шкільним психологом, щоб говорити про Марка і Соню, а не про своїх однокласників чи про себе. Я розумію, що Кідрук писав цей текст не для школярів, але якщо шукати актуальні та цікаві альтерантиви програмним творам, якщо шукати текст, який дозволить поговорити про те, а що таке фантастика загалом і наукова фантастика зокрема - то цей роман супер.
July 24, 2024
Якби ж мені ще якась добродійка не заспойлерила кінцівку, було б взагалі чудово (зірочку знімаю не за це, звісно - то просто до слова).
January 21, 2024
За що така кінцівка, ну за що?..
July 5, 2023
•емоції: було дійсно моментами дуже моторошно та я читала в очікуванні розвитку подій.
5/5
•стиль написання: не читалось легко саме через те як книга написана.
3/5
•структура книги: якось щось незрозуміле трапилося з послідовністю, нам підкидають одні події, про які автор потім не згадує, підкидають якісь питання, якими потім гг нехтує, читачеві розказують про страшні речі, але потім ця історія теж забувається автором, персонажі існують в історії, але наче вони всі випадкові і прийшли з іншої книги поспостерігати. наче читаєш вінегрет з випадковими інгредієнтами.
3/5
•ідея: наче і класна ідея про інші приховані місця, застиглі в часі, але щось знову пішло не так з викладом історії.
3/5
•проблематика книги: автор зачіпає такі серйозні теми як буллінг, насильство в сім’ї, ескапізм. теми то серйозні, але персонажі, які стикаються з цими проблемами, розкриті погано та вкрай поверхнево. тим не менш, автор намагається висвітлити ці проблеми.
5/5
•введення додаткової інформації: ой, а тут починається найцікавіше. читачам просто накидають багатенько наукової інформації, щоб… а, власне, щоб що? я так і не зрозуміла навіщо в книзі існує стільки зайвих діалогів про те чи про се зі світу науки. персонажів книги це не розкриває, сюжет не рухає, на кінцеві події теж не впливає. враження, що автор просто прочитав багато науково-популярної літератури і вирішив похизуватися знаннями перед читачами. якісь вимучені описи брендів, вулиць по 1000 разів. аби побільше слів? а от наукові теорії, які рухають сюжет — прописані так кволо, наче копіпаст з Вікіпедії.
2/5
•сюжетні повороти: письменник в післямові зазначив, що спершу він вважав, що це буде не роман, а повість. ох, нехай би повість чи оповідання, так було би тільки ліпше! сюжет лінійний, передбачуваний, топчеться іноді на місці, багато питань без відповідей, бо враження, наче сам автор забуває про що він пише, тут описує одне, тут вже інше і зрештою, історія закінчується на чомусь третьому. для оповідання було би окей мати героїв, наче ми просто бачимо епізод з їхнього життя, а для книги персонажі мають бути більш повноцінними. не трапилося такого з «не озирайся і мовчи».
2/5
•середня оцінка: 3.4/5 ★
5/5
•стиль написання: не читалось легко саме через те як книга написана.
3/5
•структура книги: якось щось незрозуміле трапилося з послідовністю, нам підкидають одні події, про які автор потім не згадує, підкидають якісь питання, якими потім гг нехтує, читачеві розказують про страшні речі, але потім ця історія теж забувається автором, персонажі існують в історії, але наче вони всі випадкові і прийшли з іншої книги поспостерігати. наче читаєш вінегрет з випадковими інгредієнтами.
3/5
•ідея: наче і класна ідея про інші приховані місця, застиглі в часі, але щось знову пішло не так з викладом історії.
3/5
•проблематика книги: автор зачіпає такі серйозні теми як буллінг, насильство в сім’ї, ескапізм. теми то серйозні, але персонажі, які стикаються з цими проблемами, розкриті погано та вкрай поверхнево. тим не менш, автор намагається висвітлити ці проблеми.
5/5
•введення додаткової інформації: ой, а тут починається найцікавіше. читачам просто накидають багатенько наукової інформації, щоб… а, власне, щоб що? я так і не зрозуміла навіщо в книзі існує стільки зайвих діалогів про те чи про се зі світу науки. персонажів книги це не розкриває, сюжет не рухає, на кінцеві події теж не впливає. враження, що автор просто прочитав багато науково-популярної літератури і вирішив похизуватися знаннями перед читачами. якісь вимучені описи брендів, вулиць по 1000 разів. аби побільше слів? а от наукові теорії, які рухають сюжет — прописані так кволо, наче копіпаст з Вікіпедії.
2/5
•сюжетні повороти: письменник в післямові зазначив, що спершу він вважав, що це буде не роман, а повість. ох, нехай би повість чи оповідання, так було би тільки ліпше! сюжет лінійний, передбачуваний, топчеться іноді на місці, багато питань без відповідей, бо враження, наче сам автор забуває про що він пише, тут описує одне, тут вже інше і зрештою, історія закінчується на чомусь третьому. для оповідання було би окей мати героїв, наче ми просто бачимо епізод з їхнього життя, а для книги персонажі мають бути більш повноцінними. не трапилося такого з «не озирайся і мовчи».
2/5
•середня оцінка: 3.4/5 ★
September 18, 2017
"Очікування і реальність"
Я очікувала моторошної історії, в яку складно не повірити. Історії, від якої більше не захочеться користуватись ліфтом, бо на біса автор спойлерив тими ліфтами. Історії, після якої не можеш заснути, рефлексуючи на тему зачеплених тем.
А отримала просто хорошу історію.
Трішки поясню. Кідрук мене захоплює як автор, що змушує вірити в реальність своєї фантастики (ну якось так). Історії стають моторошними не тому що вони старшні самі по собі, а тому що Макс змушує нас повірити, що ТАК МОЖЕ БУТИ! Саме тому, мене не бісять уроки фізики в книжках - вони для того, аби повірити. Для мене, принаймні.
"Не вірю" - все що хочеться мені сказати цій тємі з ліфтами. От певно тому, не дотянула ця книга, щоб стати моєю улюбленою книгою Кідрука.
Однозначно піду на презентацію книги, бо можливо там Макс Кідрук мене переконає в можливості існування такого ліфта, а поки "не вірю".
Ну і загалом, книжці вподобайка.
Любителям Макса Кідрука - маст рід)
Я очікувала моторошної історії, в яку складно не повірити. Історії, від якої більше не захочеться користуватись ліфтом, бо на біса автор спойлерив тими ліфтами. Історії, після якої не можеш заснути, рефлексуючи на тему зачеплених тем.
А отримала просто хорошу історію.
Трішки поясню. Кідрук мене захоплює як автор, що змушує вірити в реальність своєї фантастики (ну якось так). Історії стають моторошними не тому що вони старшні самі по собі, а тому що Макс змушує нас повірити, що ТАК МОЖЕ БУТИ! Саме тому, мене не бісять уроки фізики в книжках - вони для того, аби повірити. Для мене, принаймні.
"Не вірю" - все що хочеться мені сказати цій тємі з ліфтами. От певно тому, не дотянула ця книга, щоб стати моєю улюбленою книгою Кідрука.
Однозначно піду на презентацію книги, бо можливо там Макс Кідрук мене переконає в можливості існування такого ліфта, а поки "не вірю".
Ну і загалом, книжці вподобайка.
Любителям Макса Кідрука - маст рід)
October 31, 2024
Моє знайомство з творчістю автора виявилося вдалим, але я не була готова до того, наскільки емоційно важким виявиться цей роман і його фінал. Історія, де переплітаються реальність і містика, захоплює, але водночас шокує своїми жорсткими, часом болісними сценами. Живі персонажі та гострі соціальні теми роблять цей роман неймовірно сильним і емоційним. Є над чим замислитися, над чим поплакати, з чого посміхнутися, і за що щиро попереживати. Кідрук майстерно створює атмосферу, змушуючи читача проходити через увесь спектр емоцій разом з героями.
Добре що в моєму домі в ліфті встановлено СКД.
Добре що в моєму домі в ліфті встановлено СКД.
October 23, 2022
"...світ насправді простий і безсторонній— саме так, цілковито безсторонній, тобто не добрий і не злий. [...] немає ніякої вищої сутності, яка би стежила за нами й виправляла помилки, немає нікого, хто би пильнував за збереженням хисткого балансу між добром і злом, дбав про беззастережне дотримання справедливості,— нікого, крім
нас самих, — і якщо ми втратимо віру, піддамося слабкості й опустимо руки, то зрештою, раніше чи пізніше, все зійде на пси, а час застигне, як, наприклад, він застиг у Північній Кореї, або ще гірше, час посуне назад, як у Ірані,
Росії чи Сирії.
[...] діти гинуть у війнах чи помирають від вроджених хвороб, так і не збагнувши, навіщо народилися; що вбивці й диктатори купаються в розкошах (і будьте певні, ночами вони не чують голосів
закатованих жертв); що найгірші негідники уникають кари, а нечесні судді карають невинних; що безпринципні
посередності пробиваються до найяскравішого світла, а сором’язливі генії гниють у тіні, проте — найважливіше — у всьому цьому немає прихованої сутності чи вищої мети. Жодні страждання не забезпечать вічного життя.
І ніхто не отримає відплати за вчинене зло після смерті — десь там, нагорі, у карикатурній геєні над хмарами. Усе,
що важить, стається тут, навкруг нас, а у височині понад головами — лише безмовна чорнота й порожнеча.
Це не добре й не погано. Так просто є."
так
просто
є
нас самих, — і якщо ми втратимо віру, піддамося слабкості й опустимо руки, то зрештою, раніше чи пізніше, все зійде на пси, а час застигне, як, наприклад, він застиг у Північній Кореї, або ще гірше, час посуне назад, як у Ірані,
Росії чи Сирії.
[...] діти гинуть у війнах чи помирають від вроджених хвороб, так і не збагнувши, навіщо народилися; що вбивці й диктатори купаються в розкошах (і будьте певні, ночами вони не чують голосів
закатованих жертв); що найгірші негідники уникають кари, а нечесні судді карають невинних; що безпринципні
посередності пробиваються до найяскравішого світла, а сором’язливі генії гниють у тіні, проте — найважливіше — у всьому цьому немає прихованої сутності чи вищої мети. Жодні страждання не забезпечать вічного життя.
І ніхто не отримає відплати за вчинене зло після смерті — десь там, нагорі, у карикатурній геєні над хмарами. Усе,
що важить, стається тут, навкруг нас, а у височині понад головами — лише безмовна чорнота й порожнеча.
Це не добре й не погано. Так просто є."
так
просто
є
April 28, 2022
Перше знайомство з Кідруком.
Одозначно, це хороший page-turner, з добре змальованим світом, побутом та живими діалогами в стилі дядька Кінга. Не знаю які теми зачіпає автор в інших книгах, чи в них багато містики, та окремішньо в цій, фантастично-містична тема з паралельним світом видалась дещо недоладною, хоч автор досить класно пояснює наукову термінологію.
Буду читати далі.
Ps: всім би такого родича, як в Марка дід.
Одозначно, це хороший page-turner, з добре змальованим світом, побутом та живими діалогами в стилі дядька Кінга. Не знаю які теми зачіпає автор в інших книгах, чи в них багато містики, та окремішньо в цій, фантастично-містична тема з паралельним світом видалась дещо недоладною, хоч автор досить класно пояснює наукову термінологію.
Буду читати далі.
Ps: всім би такого родича, як в Марка дід.
November 14, 2025
+1 фанат Кідрука.
Це було вау.
Звісно не такого закінчення основної історії хотілося.
І навіть епілог не виправив це. Хоча за нього окреме дякую. Мені цього дуже не вистачає в житті.
Як для мене вона все ж більше для підлітків, чим вже дорослих. І для підлітків написана добре.
Бо проблеми, підняті в книзі, дуже важливі. І боулінг, і домашнє насильство.
Як практикуючий ескапіст цілком розумію Соню і Марка.
Як я вже казав в перших враженнях, мені дуже легко асоціювати себе з Марком (тільки замість фізики з математикою була історія). Та й саме дідусь мене підсадив на запойне читання книжок.
Доречі мене не бентажила наукова інформація, мені як гуманітарій було навіть цікаво.
І наукове пояснення ��сіх містично-горорних таємниць теж великий плюс.
Тож наступного року буде Колонія, потім ще якісь ранні книги (не всі).
Це було вау.
Звісно не такого закінчення основної історії хотілося.
І навіть епілог не виправив це. Хоча за нього окреме дякую. Мені цього дуже не вистачає в житті.
Як для мене вона все ж більше для підлітків, чим вже дорослих. І для підлітків написана добре.
Бо проблеми, підняті в книзі, дуже важливі. І боулінг, і домашнє насильство.
Як практикуючий ескапіст цілком розумію Соню і Марка.
Як я вже казав в перших враженнях, мені дуже легко асоціювати себе з Марком (тільки замість фізики з математикою була історія). Та й саме дідусь мене підсадив на запойне читання книжок.
Доречі мене не бентажила наукова інформація, мені як гуманітарій було навіть цікаво.
І наукове пояснення ��сіх містично-горорних таємниць теж великий плюс.
Тож наступного року буде Колонія, потім ще якісь ранні книги (не всі).
April 10, 2020
Вторинність і одночасна претензійність кожного елементу роману - від засновку, до персонажів, до сюжету кричить із кожної сторінки що рука редактора не торкалась рукопису. Звідти відчуття що це не більше ніж чорновик добротного хоррору, але з якоїсь причини ні автор ні редактори не захотіли над ним працювати і пустили в друк "як було".
Сюжет роману інфікований найгіршими стереотипами і кліше жанру. Найгірше - на мета-рівні ні автор, ні роман не винзають своєї клішованості, а значить не прикладають жодних зусиль щоб з цим щось зробити, і сліпо ліпашать ще більше заїжджених кліше про затюканого задрота, супер-діда, не дуже таємничі будинки. За Марком, Сонею, чи Дідом, як не шукай, нема жодної свіжої ідеї. Частіше за все, там нема нічого.
Починаючи з зачину, протягом всього "мяса" сюжету, і аж до останніх кількох сторінок, не зникало відчуття що автору не повідомили про останні років сорок хоррор і сай-фай літератури, і застарілі, заїженні ходи і образи подаються як новинка. Кожний сюжетний поворот - відкриття яке змінить літературу. Читач який хоча б побічно знайомий хоча б з останніми 20 роками Кінга і Трембле відчує дивне дежа вю. Читач який любить Ліготті, Кардіна, чи Ленгана будуть боротись з тошнотою.
Попри двадцять з фігом виданих книг, якість написання не піднялась вище середнього саміздату про "попаданців". Проза Кідрука видає все ще не впевненного в своїх силах початківця, якому треба випендрюватись описом деталей кожного велосипеда, кожної марки автомобіля, кожного під'їзду, аби тільки звернути увагу на себе, прокричати на кожного читача- "дивіться, я макс кідрук і я такий розумний і обізнаний в усьому. Ось навіть недоречні цитати з пісень iron maiden. Я такий крутий!" Чи це додає до нарративу? Ні. Чи це розкриває персонажів чи світ? Жодним чином. Але Кідрук крутий. Порівняння навіть з найслабшими представниками англомовного саміздату просто недоречно.
Було б не правильно заперечувати значущість появи таких книг на україномовному ринку - він зголоднів до жанрової літератури, не кажучи вже до української жанрової літератури, це круто що вони видаються. Але локальність і українськість це не імунітет і не індульгенція від критики. Того одночасно не можна не засмутитись що замість пошуку нових талантів, ми отримуємо двадцять романів "крутого" Кідрука.
У підсумку, "Не Озирайся і Мовчи" це те чого заслужив український читач який не вимагає розвитку локальної жанровою літератури і згоден перебиватись книжками які не варті ні часу який займе читання ні грошей витрачених на видання.
Сюжет роману інфікований найгіршими стереотипами і кліше жанру. Найгірше - на мета-рівні ні автор, ні роман не винзають своєї клішованості, а значить не прикладають жодних зусиль щоб з цим щось зробити, і сліпо ліпашать ще більше заїжджених кліше про затюканого задрота, супер-діда, не дуже таємничі будинки. За Марком, Сонею, чи Дідом, як не шукай, нема жодної свіжої ідеї. Частіше за все, там нема нічого.
Починаючи з зачину, протягом всього "мяса" сюжету, і аж до останніх кількох сторінок, не зникало відчуття що автору не повідомили про останні років сорок хоррор і сай-фай літератури, і застарілі, заїженні ходи і образи подаються як новинка. Кожний сюжетний поворот - відкриття яке змінить літературу. Читач який хоча б побічно знайомий хоча б з останніми 20 роками Кінга і Трембле відчує дивне дежа вю. Читач який любить Ліготті, Кардіна, чи Ленгана будуть боротись з тошнотою.
Попри двадцять з фігом виданих книг, якість написання не піднялась вище середнього саміздату про "попаданців". Проза Кідрука видає все ще не впевненного в своїх силах початківця, якому треба випендрюватись описом деталей кожного велосипеда, кожної марки автомобіля, кожного під'їзду, аби тільки звернути увагу на себе, прокричати на кожного читача- "дивіться, я макс кідрук і я такий розумний і обізнаний в усьому. Ось навіть недоречні цитати з пісень iron maiden. Я такий крутий!" Чи це додає до нарративу? Ні. Чи це розкриває персонажів чи світ? Жодним чином. Але Кідрук крутий. Порівняння навіть з найслабшими представниками англомовного саміздату просто недоречно.
Було б не правильно заперечувати значущість появи таких книг на україномовному ринку - він зголоднів до жанрової літератури, не кажучи вже до української жанрової літератури, це круто що вони видаються. Але локальність і українськість це не імунітет і не індульгенція від критики. Того одночасно не можна не засмутитись що замість пошуку нових талантів, ми отримуємо двадцять романів "крутого" Кідрука.
У підсумку, "Не Озирайся і Мовчи" це те чого заслужив український читач який не вимагає розвитку локальної жанровою літератури і згоден перебиватись книжками які не варті ні часу який займе читання ні грошей витрачених на видання.
October 24, 2025
4⭐️
Дякую авторові за сатисфакцію вкінці)
Поки що думаю, що книга і не могла закінчитися якось інакше.
На початку читалося надзвичайно важко, персонажі бісили, ще й опис з борсуком... Але авторові вдалося мене здивувати, хоча я знала, чим закінчується книга)
Зняла пів бала за бісячі моменти і через те, що деколи формулювання думки Марка було явно не як у хлопця 14 років.
Дякую авторові за сатисфакцію вкінці)
Поки що думаю, що книга і не могла закінчитися якось інакше.
На початку читалося надзвичайно важко, персонажі бісили, ще й опис з борсуком... Але авторові вдалося мене здивувати, хоча я знала, чим закінчується книга)
Зняла пів бала за бісячі моменти і через те, що деколи формулювання думки Марка було явно не як у хлопця 14 років.
September 10, 2017
Люблю, коли після прочитання книги хочеться запитати автора - чому саме такий фінал? І ти не знаєш, що далі робити - радіти, сумувати, чекати... Чекати...нової книжки від Макса. Дякую.
December 30, 2020
Перше моє знайомство з автором - буде й останнім. Багато моментів, які не сподобалися. Розумненький логічний хлопчик Марк, який намагається все пояснити раціонально навіть тоді, коли очевидно, що ніяке раціо не працює, бо він вже потрапив в інший світ. І емоційна дівчинка Соня - класика, всі на своїх гендерних місцях.
Книжка рясно нафарширована науковими довідками, які наче й намагалися влити в текст, але вуха стирчать довжелезні. Ще обов'язково треба писати кожну марку велосипеда чи машини, триста раз описувати одні й ті самі вулиці, словом, наганяти побільше тексту. Нецікаво, дерев'яно, вимучено.
Героїв не треба розкривати, треба просто написати стандартну сумну схему про батька, якого покалічило життя, він п'є, а мати - чому ж мати від нього не піде? Жодних тобі розкриттів стокгольмського синдрому чи пояснень, чому ще красива жінка, яку нещадно луплять, не знаходить в собі сили піти. Персонаж-муляж.
Книжка рясно нафарширована науковими довідками, які наче й намагалися влити в текст, але вуха стирчать довжелезні. Ще обов'язково треба писати кожну марку велосипеда чи машини, триста раз описувати одні й ті самі вулиці, словом, наганяти побільше тексту. Нецікаво, дерев'яно, вимучено.
Героїв не треба розкривати, треба просто написати стандартну сумну схему про батька, якого покалічило життя, він п'є, а мати - чому ж мати від нього не піде? Жодних тобі розкриттів стокгольмського синдрому чи пояснень, чому ще красива жінка, яку нещадно луплять, не знаходить в собі сили піти. Персонаж-муляж.
October 19, 2024
Це була перша, та, мабуть, остання моя книжка від цього автора. Дуже довго хотіла познайомитися з його письмом, але сильно розчарована.
Для мене це книжка-насильство. Тут немає нічого, окрім насильства, при чому, не завжди виправданого і логічного. Враження, що нам хотіли якнайбільше розʼятрити душу, та й по всьому.
Щодо сюжету та історії — дуже багато неточностей, незакритих гілок і непояснених речей (і я зараз не лише про казкову, а й про реальну сторону ліфта)
Можливо, варто бути її читати років 8 тому, бо зараз навколо так багато болю, що я не стягнула його й тут. Мені фізично погано після прочитання, хочу забути все якнайшвидше
Від подяк і слів Кідрука, що він намагався не навантажувати текст науковістю, взагалі впала в ступор. Сприйняла це як: «я дуже розумний і знаю багато речей про науку, але вам не розкажу, бо ви тупі й так не зрозумієте». Якось так
Для мене це книжка-насильство. Тут немає нічого, окрім насильства, при чому, не завжди виправданого і логічного. Враження, що нам хотіли якнайбільше розʼятрити душу, та й по всьому.
Щодо сюжету та історії — дуже багато неточностей, незакритих гілок і непояснених речей (і я зараз не лише про казкову, а й про реальну сторону ліфта)
Можливо, варто бути її читати років 8 тому, бо зараз навколо так багато болю, що я не стягнула його й тут. Мені фізично погано після прочитання, хочу забути все якнайшвидше
Від подяк і слів Кідрука, що він намагався не навантажувати текст науковістю, взагалі впала в ступор. Сприйняла це як: «я дуже розумний і знаю багато речей про науку, але вам не розкажу, бо ви тупі й так не зрозумієте». Якось так
December 15, 2017
Не читайте Кідрука, коли у вас багато термінової роботи — ваші дедлайни можуть полетіти шкереберть, бо ви не відлипнете від книжки, поки не перегорнете останню сторінку. Не читайте «Не озирайся і мовчи» перед сном — інакше у віконній шибі вам ввижатиметься мертва дівчинка (або розчавлений під колесами автомобіля борсук — дивлячись що більше вас вразило). Не читайте також, якщо бодай трохи боїтеся ліфтів, — інакше після цієї книги ви взагалі перестанете в них заходити.КС
Натомість якщо не встигаєте виконати якийсь читацький челлендж, то обов’язково заплануйте до нього роман Кідрука — ви просто не помітите, як подолаєте першу сотню сторінок, так динамічно він читається. І якщо ви перечитали усі книги Стівена Кінга і відчуваєте хронічну нестачу жахастиків на своїй книжковій полиці — теж беріться за «Не озирайся і мовчи»: табун мурашок гарантовано кілька разів промарширує туди-сюди по вашій спині і «улюблені» дитячі фобії нагадають про себе.
Звикла до Кідрукових технотрилерів,я спершу подумала, що Макс таки зрадив своїй натурі науковця і вдався до чистої містики. Двоє підлітків дізнаються секретний шлях, який відкриває з їхньої багатоповерхівки прохід у паралельний світ. У цьому світі вічне літо і вічний приємний захід сонця, там є ліс, гори, море і жодних інших людей. Щоб потрапити туди, треба всього лиш покататися на ліфті за певною схемою. І так, важливий момент: на п’ятому поверсі в кабіну ліфта зайде якась не зовсім жива істота. І тобі в жодному разі не можна озиратися на неї чи говорити.
Центральний персонаж усієї цієї історії, хлопчик-підліток Марк вирізняється серед однолітків тим, що справді любить учитися, читає розумні книжки і використовує науковий метод для пізнання дійсності. От тільки не все наука може йому пояснити: чому після двох смертей, свідком яких він випадково став, його починають сторонитися однолітки? чому його цькують і забивають до півсмерті? звідки ця ненависть і як йому слід було поводитися, щоб уникнути її? Крім особистих проблем, його непокоїть і той факт що наука — принаймні, відома йому — не допомагає прояснити природу цього загадкового світу «за ліфтом».
Його колега по пригодах і перша хранителька цього секрету Соня натомість аж ніяк не прагне знайти пояснення аномалії, що існує в їхній багатоповерхівці. Їй достатньо знати, що є місце, в якому вона може сховатися від того пекла, яке коїться в неї вдома. А звідки воно взялося і за якими принципам�� існує, дівчинку не обходить. І навіть дивні та моторошні речі, які час від часу трапляються у світі «за ліфтом», Соню не надто лякають. На відміну від свого товариша Марка, вона не прагне ані дослідити, ані пояснити цей світ, а розслідування, за яке береться хлопець, її просто дратує.
Відтак, маємо двох персонажів, один із яких втілює раціональне начало, а інший — ірраціональне. Якось симптоматично, що оцим науковим підходом до пізнання дійсності і раціональністю автор наділяє чоловічого персонажа, натомість жіночий, у кращих традиціях сексистських анекдотів, покладається не на факти, а на емоції, і вірить у надприродне. Хм, невже Кідрук став жертвою стереотипів? Звісно, він прописує бекґраунд персонажів, умови, в яких формувалися їхні характири, — і з цього цілком логічно виглядає, що Марк, якого дідусь постачав науково-популярною літературою, виріс отаким, а Соня, нікому-не-потрібна дівчинка, яку батько нещадно бив, а мама не звертала увагу, — отакою. Втім, поміняй автор ще на етапі початкового задуму статі персонажів, — і роман виглядав би значно цікавіше і свіжіше.
За що ж хочеться похвалити Макса Кідрука, так це за те, що він вдало уникнув ще одного літературного шаблону. Адже, погодьтеся, якщо хлопець і дівчина одного віку, які почуваються у зовнішньому світі аутсайдерами, опиняються в незвичайних умовах, то рано чи пізно зазвичай все закінчується поцілунком. Але у романі Кідрука — ні. Юнацьким коханням тут і не пахне. Від цього текст в очах пересічного читача, може, і дещо програє, але я, як читач вибагливий, висловлюю автору повагу за відмову від очевидних рішень.
Натомість Кідрук — і це додає йому схожості із Кінгом, майстром романів про дитячі психотравми — озвучує такі непрості теми, як насильство в сім’ї і у школі. І в цей момент проявляє себе як вправний майстер реалістичного жанру. Тут я маю на увазі не опис того, як людину лупцюють, біль-кров-рани, хоча це теж є, а те, як на подібні ситуації реагує суспільство в цілому і шкільна адміністрація зокрема. Кідрук пише про те, що в школі дитину можуть забити до півсмерті, і нікому нічого за це не буде, — і я вірю, що він не перебільшує, бо насправді так буває.
Читаючи роман, мені подобалося спостерігати, як автор, повертаючись до свого улюбленого наукового підходу, поступово розставляє все по місцях і пояснює неочевидні речі. Втім, деякі питання таки залишаються без відповідей — і це нагода озвучити їх автору під час презентації (а завдяки масштабному туру 100містНОІМ таку можливість матимуть фанати Кідрука чи не в кожному куточку України). Але, мушу сказати, що як емоційний читач, який співпереживає героям, я лишилася незадоволеною фіналом. Так, справедливість восторжествує. Але хеппі-енду не буде. (Макс, ти серйозно? Навіть Кінг собі нечасто таке дозволяє!).
Окрім загадок і таємниць, якими наповнений роман, мене мучило інше питання — такого, сказати б, літературознавчого штибу. Чи можна цей роман про двох підлітків і одну потворку з п’ятого поверху назвати підлітковим? Видавці, звісно, не назвуть: нецензурна лексика — це одразу «18+»! Але, гортаючи сторінки книжки, я внутрішнім зором весь час бачила цього 14-річного хлопчака (або дівчинку), який захоплено читає роман, гуглить найцікавіші наукові теорії, врубає Iron Maiden, намагається повторити описані у тексті експерименти і просто-таки кайфує від тексту. Бо «Не озирайся і мовчи» — це роман, який не лише розважає і не просто лякає. Він зацікавлює — читати, досліджувати, шукати відповіді на запитання. Тому ви собі як хочте, а я своїй дитині,коли вона досягне віку персонажів, обов’язково його пораджу 😉
Натомість якщо не встигаєте виконати якийсь читацький челлендж, то обов’язково заплануйте до нього роман Кідрука — ви просто не помітите, як подолаєте першу сотню сторінок, так динамічно він читається. І якщо ви перечитали усі книги Стівена Кінга і відчуваєте хронічну нестачу жахастиків на своїй книжковій полиці — теж беріться за «Не озирайся і мовчи»: табун мурашок гарантовано кілька разів промарширує туди-сюди по вашій спині і «улюблені» дитячі фобії нагадають про себе.
Звикла до Кідрукових технотрилерів,я спершу подумала, що Макс таки зрадив своїй натурі науковця і вдався до чистої містики. Двоє підлітків дізнаються секретний шлях, який відкриває з їхньої багатоповерхівки прохід у паралельний світ. У цьому світі вічне літо і вічний приємний захід сонця, там є ліс, гори, море і жодних інших людей. Щоб потрапити туди, треба всього лиш покататися на ліфті за певною схемою. І так, важливий момент: на п’ятому поверсі в кабіну ліфта зайде якась не зовсім жива істота. І тобі в жодному разі не можна озиратися на неї чи говорити.
Центральний персонаж усієї цієї історії, хлопчик-підліток Марк вирізняється серед однолітків тим, що справді любить учитися, читає розумні книжки і використовує науковий метод для пізнання дійсності. От тільки не все наука може йому пояснити: чому після двох смертей, свідком яких він випадково став, його починають сторонитися однолітки? чому його цькують і забивають до півсмерті? звідки ця ненависть і як йому слід було поводитися, щоб уникнути її? Крім особистих проблем, його непокоїть і той факт що наука — принаймні, відома йому — не допомагає прояснити природу цього загадкового світу «за ліфтом».
Його колега по пригодах і перша хранителька цього секрету Соня натомість аж ніяк не прагне знайти пояснення аномалії, що існує в їхній багатоповерхівці. Їй достатньо знати, що є місце, в якому вона може сховатися від того пекла, яке коїться в неї вдома. А звідки воно взялося і за якими принципам�� існує, дівчинку не обходить. І навіть дивні та моторошні речі, які час від часу трапляються у світі «за ліфтом», Соню не надто лякають. На відміну від свого товариша Марка, вона не прагне ані дослідити, ані пояснити цей світ, а розслідування, за яке береться хлопець, її просто дратує.
Відтак, маємо двох персонажів, один із яких втілює раціональне начало, а інший — ірраціональне. Якось симптоматично, що оцим науковим підходом до пізнання дійсності і раціональністю автор наділяє чоловічого персонажа, натомість жіночий, у кращих традиціях сексистських анекдотів, покладається не на факти, а на емоції, і вірить у надприродне. Хм, невже Кідрук став жертвою стереотипів? Звісно, він прописує бекґраунд персонажів, умови, в яких формувалися їхні характири, — і з цього цілком логічно виглядає, що Марк, якого дідусь постачав науково-популярною літературою, виріс отаким, а Соня, нікому-не-потрібна дівчинка, яку батько нещадно бив, а мама не звертала увагу, — отакою. Втім, поміняй автор ще на етапі початкового задуму статі персонажів, — і роман виглядав би значно цікавіше і свіжіше.
За що ж хочеться похвалити Макса Кідрука, так це за те, що він вдало уникнув ще одного літературного шаблону. Адже, погодьтеся, якщо хлопець і дівчина одного віку, які почуваються у зовнішньому світі аутсайдерами, опиняються в незвичайних умовах, то рано чи пізно зазвичай все закінчується поцілунком. Але у романі Кідрука — ні. Юнацьким коханням тут і не пахне. Від цього текст в очах пересічного читача, може, і дещо програє, але я, як читач вибагливий, висловлюю автору повагу за відмову від очевидних рішень.
Натомість Кідрук — і це додає йому схожості із Кінгом, майстром романів про дитячі психотравми — озвучує такі непрості теми, як насильство в сім’ї і у школі. І в цей момент проявляє себе як вправний майстер реалістичного жанру. Тут я маю на увазі не опис того, як людину лупцюють, біль-кров-рани, хоча це теж є, а те, як на подібні ситуації реагує суспільство в цілому і шкільна адміністрація зокрема. Кідрук пише про те, що в школі дитину можуть забити до півсмерті, і нікому нічого за це не буде, — і я вірю, що він не перебільшує, бо насправді так буває.
Читаючи роман, мені подобалося спостерігати, як автор, повертаючись до свого улюбленого наукового підходу, поступово розставляє все по місцях і пояснює неочевидні речі. Втім, деякі питання таки залишаються без відповідей — і це нагода озвучити їх автору під час презентації (а завдяки масштабному туру 100містНОІМ таку можливість матимуть фанати Кідрука чи не в кожному куточку України). Але, мушу сказати, що як емоційний читач, який співпереживає героям, я лишилася незадоволеною фіналом. Так, справедливість восторжествує. Але хеппі-енду не буде. (Макс, ти серйозно? Навіть Кінг собі нечасто таке дозволяє!).
Окрім загадок і таємниць, якими наповнений роман, мене мучило інше питання — такого, сказати б, літературознавчого штибу. Чи можна цей роман про двох підлітків і одну потворку з п’ятого поверху назвати підлітковим? Видавці, звісно, не назвуть: нецензурна лексика — це одразу «18+»! Але, гортаючи сторінки книжки, я внутрішнім зором весь час бачила цього 14-річного хлопчака (або дівчинку), який захоплено читає роман, гуглить найцікавіші наукові теорії, врубає Iron Maiden, намагається повторити описані у тексті експерименти і просто-таки кайфує від тексту. Бо «Не озирайся і мовчи» — це роман, який не лише розважає і не просто лякає. Він зацікавлює — читати, досліджувати, шукати відповіді на запитання. Тому ви собі як хочте, а я своїй дитині,коли вона досягне віку персонажів, обов’язково його пораджу 😉
April 6, 2024
Кідрук вміє затягнути в історію, це правда. І ця історія була досить хорошою.
Але це вже третя книжка, де я помічаю необґрунтовані наукові деталі, які займають велике місце в книзі. Всі пояснення от взагалі не спрощували мені уявлення про те чи інше явище, а навпаки піджарювало мозок. І в якийсь момент ти сидиш і не розумієш, ти читаєш наукпоп чи художку, бо немає якоїсь органічної інтеграції першого в друге.
Також є певні питання по сюжету, бо білі плями все ж залишились.
Але це вже третя книжка, де я помічаю необґрунтовані наукові деталі, які займають велике місце в книзі. Всі пояснення от взагалі не спрощували мені уявлення про те чи інше явище, а навпаки піджарювало мозок. І в якийсь момент ти сидиш і не розумієш, ти читаєш наукпоп чи художку, бо немає якоїсь органічної інтеграції першого в друге.
Також є певні питання по сюжету, бо білі плями все ж залишились.
October 13, 2024
4,5⭐️
Дещо нуднувато спочатку, непереконливі мотиви героїв, але під кінець все понеслося! Сподобались елементи горору, містики та розслідування, ну і легесенько торкнула ностальгія за місцями, де прожила 4 роки.
Дещо нуднувато спочатку, непереконливі мотиви героїв, але під кінець все понеслося! Сподобались елементи горору, містики та розслідування, ну і легесенько торкнула ностальгія за місцями, де прожила 4 роки.
October 14, 2021
Дуже тішуся, що в нас є свої копії Стівена Кінга, але хотів би трохи іншої якості літературу. Просто щоби було більше кідрука і менше кінга. Більше живого тексту, який читається легко, аніж оці всі кострубаті порівнянні різних мімічних рухів, які в тексті виглядають реально недолуго. Спершу думав виписати собі цитати, а потім передумав - просто поставлю нарешті собі позначку, що прочитав кідрука і його дискурс/стиль/текст мені не подобається.
June 3, 2024
для мене ця книга виявилась нудною, до того ж погано написаною. я дуже емпатична людина, але тут зовсім не хвилювалась за героїв, мені було бай-ду-же
July 4, 2023
"Не озирайся і мовчи"
Макс Кідрук
Першочергові очікування, які я покладав на цю книгу, розвіялися в пух і прах впродовж усієї історії. Це точно не те, чого я чекав.
Читається доволі нудно. Тобто, нема якихось таких динамічних подій, які змушують затамовувати подих. Таке відчуття, що прочитав щоденик рандомного хлопчика, аніж книжку з фантастичними та містичними нахилами. Ну навіть само розповідь якась скупа, зіжмакана, наче чернетковий варіант.
На початку історії мені не вистачило взаємовідносин між Марком і його батьками. Лише фрагменти показують, але нікого цим не розкриває. "Всі на всіх обідєлісь", як я називаю. Якщо більшу частину тексту хлопчик вдома, то чому не можна було прописати оце все? Типу, головний герой тупцяє туди-сюди, а "навіщо?", "для чого?"— чорт його зна🙂
Персонаж Марк мене ніяк не зачепив. Просто хлопчик, який багато чим цікавиться і на тому все. І то, в мене не було відчуття, що то підліток, от просто середньостатистична дитина.
Найбільше з усіх подобається дід Арсен. Це просто мрія, а не дідусь. І навчить, і підтримає, і все добре для тебе зробить. Бажаю всім таких дідусів!
Уривки наукових пояснень не назву нудними. Я мало в тому розбираюся, але воно було доречним і навіть цікавим. Хоча іноді було трошки заплутано, але то вже моє незнання
Повсталі проблеми: батьківство,- а саме байдужість і рівнодушність, хоча і виділена вона найменше з усіх; булінг, нормалізація противоправних дій суспільством, алкоголізм, внутрішні конфлікти в душі і навіть, як мені здалося, стокгольмський синдром...
Проблеми "батьківства" зазнавали як Марк, так і Соня. І якщо Марк страждав в психічному стані, то Соня в фізичному, при чому на харкордному рівні. І я радий, що вони запихнули тата Соні по той бік ліфта
Ще цікаво помітив: на початку ми спостерігаємо деяку наївність та простоту, а на кінці все стало таким депресивним та темним. І я говорю саме про душу Марку, яка трансформовувалась з часу першого переходу. Він навіть готовий був там жити, це вже багато про що говорить.
Сетинг "парелельні/нові світи" мені найдужче припадають до душі, але Кідрук розвинув ідею, кинувши на призволяще.
Якщо коротко, то нічого цікавого і нового тут не знайдете. Чесно, я краще витратив би час на іншу книжку. Але від Максима Кідрука не відмовляюся, продовжу його дослілжувати. Все ж, одна погана книжка (по суб'єктивній точці зору) не варта того, аби закреслити автора червоною ручкою і назавжди забути.
Вагався між оцінками 2 і 3, бо наче і не так погано, а наче і не дуже сподобалося. Тому най буде 2.5, але на гудрізі поставлю 2🙂
#24годиничитання
Макс Кідрук
Першочергові очікування, які я покладав на цю книгу, розвіялися в пух і прах впродовж усієї історії. Це точно не те, чого я чекав.
Читається доволі нудно. Тобто, нема якихось таких динамічних подій, які змушують затамовувати подих. Таке відчуття, що прочитав щоденик рандомного хлопчика, аніж книжку з фантастичними та містичними нахилами. Ну навіть само розповідь якась скупа, зіжмакана, наче чернетковий варіант.
На початку історії мені не вистачило взаємовідносин між Марком і його батьками. Лише фрагменти показують, але нікого цим не розкриває. "Всі на всіх обідєлісь", як я називаю. Якщо більшу частину тексту хлопчик вдома, то чому не можна було прописати оце все? Типу, головний герой тупцяє туди-сюди, а "навіщо?", "для чого?"— чорт його зна🙂
Персонаж Марк мене ніяк не зачепив. Просто хлопчик, який багато чим цікавиться і на тому все. І то, в мене не було відчуття, що то підліток, от просто середньостатистична дитина.
Найбільше з усіх подобається дід Арсен. Це просто мрія, а не дідусь. І навчить, і підтримає, і все добре для тебе зробить. Бажаю всім таких дідусів!
Уривки наукових пояснень не назву нудними. Я мало в тому розбираюся, але воно було доречним і навіть цікавим. Хоча іноді було трошки заплутано, але то вже моє незнання
Повсталі проблеми: батьківство,- а саме байдужість і рівнодушність, хоча і виділена вона найменше з усіх; булінг, нормалізація противоправних дій суспільством, алкоголізм, внутрішні конфлікти в душі і навіть, як мені здалося, стокгольмський синдром...
Проблеми "батьківства" зазнавали як Марк, так і Соня. І якщо Марк страждав в психічному стані, то Соня в фізичному, при чому на харкордному рівні. І я радий, що вони запихнули тата Соні по той бік ліфта
Ще цікаво помітив: на початку ми спостерігаємо деяку наївність та простоту, а на кінці все стало таким депресивним та темним. І я говорю саме про душу Марку, яка трансформовувалась з часу першого переходу. Він навіть готовий був там жити, це вже багато про що говорить.
Сетинг "парелельні/нові світи" мені найдужче припадають до душі, але Кідрук розвинув ідею, кинувши на призволяще.
Якщо коротко, то нічого цікавого і нового тут не знайдете. Чесно, я краще витратив би час на іншу книжку. Але від Максима Кідрука не відмовляюся, продовжу його дослілжувати. Все ж, одна погана книжка (по суб'єктивній точці зору) не варта того, аби закреслити автора червоною ручкою і назавжди забути.
Вагався між оцінками 2 і 3, бо наче і не так погано, а наче і не дуже сподобалося. Тому най буде 2.5, але на гудрізі поставлю 2🙂
#24годиничитання
January 25, 2023
Книга дуже приємно здивувала! Це моє перше знайомство з автором, і я однозначно його продовжу.
Цікавий заплутаний сюжет, розкриті персонажі, проблематика, дуже кльова манера написання (багато різних фраз, словосполучень, які хотілось підкреслити). Чимось навіть нагадало Кінга, але у своїй власній манері. Дуже сподобалась наукова складова книги — пояснення складного простими словами, фізичні експеременти і теорії — обожнюю таке.
Щодо самого сюжету, то місцями було дійсно страшно (враховуючи, що я також живу на 8-му поверсі, і зараз постійно вирубають світло 😅). Не змогла заснути, поки не дочитала книгу, а потім — бо вже дочитала)))
Фінал просто капець! Аж серце стискалось.
Проте в мене залишилось декілька питань, через які знизила оцінку з 5 до 4. Якщо читали, і у вас є відповіді або ви також цього не зрозуміли — напишіть, будь ласка 💛
1. Звідки у жінки (Соломії Соль) зʼявився браслет, який вона подарувала Соні?
2. Від чого таки помер Антон (хлопчик на початку книги у перевдягалці)? Чи це було тільки для того, щоб створити Марку образ «Мордора»?
3. З одного боку, можливе існування такого місця пояснене законами і теоріями фізики. З іншого боку, мертві борсук, кошеня і Юля — це вже додавання містики?
4. Яким чином Соломія змогла «зберегти себе» після смерті та говорити із Сонею? + якщо всі знали, що Соломія померла у квітні (а не зникла), як вона після смерті змогла потрапити в за_ліфтовий світ?
5. Як вона створила ось цей ліфтовий марафон, якщо жила в пепередній версії будинку, тобто без ліфту? (адже Соня з родиною були першими, хто туди заселився)
Цікавий заплутаний сюжет, розкриті персонажі, проблематика, дуже кльова манера написання (багато різних фраз, словосполучень, які хотілось підкреслити). Чимось навіть нагадало Кінга, але у своїй власній манері. Дуже сподобалась наукова складова книги — пояснення складного простими словами, фізичні експеременти і теорії — обожнюю таке.
Щодо самого сюжету, то місцями було дійсно страшно (враховуючи, що я також живу на 8-му поверсі, і зараз постійно вирубають світло 😅). Не змогла заснути, поки не дочитала книгу, а потім — бо вже дочитала)))
Фінал просто капець! Аж серце стискалось.
Проте в мене залишилось декілька питань, через які знизила оцінку з 5 до 4. Якщо читали, і у вас є відповіді або ви також цього не зрозуміли — напишіть, будь ласка 💛
1. Звідки у жінки (Соломії Соль) зʼявився браслет, який вона подарувала Соні?
2. Від чого таки помер Антон (хлопчик на початку книги у перевдягалці)? Чи це було тільки для того, щоб створити Марку образ «Мордора»?
3. З одного боку, можливе існування такого місця пояснене законами і теоріями фізики. З іншого боку, мертві борсук, кошеня і Юля — це вже додавання містики?
4. Яким чином Соломія змогла «зберегти себе» після смерті та говорити із Сонею? + якщо всі знали, що Соломія померла у квітні (а не зникла), як вона після смерті змогла потрапити в за_ліфтовий світ?
5. Як вона створила ось цей ліфтовий марафон, якщо жила в пепередній версії будинку, тобто без ліфту? (адже Соня з родиною були першими, хто туди заселився)
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 8, 2021
відгук на аудиокнигу
"Не озирайся і мовчи" #НОІМ
#МаксКідрук
Останнім часом я трохи підсів на #Абук Вони дійсно роблять якісні аудіокнижки, і я в цьому переконався прослухавши все що у них було безкоштовного :) потім почав слухати вже, так би мовити, VIP контент ))
Знаю що книга не вчора вийшла, і, як і сам автор, не потребує додаткової реклами, аде книга дійсно дуже добре написана. Це вже зовсім інший рівень ніж Бот. Окрема подяка автору, що не став перевантажувати текст науковими енцеклопедичними роз'ясненнями.
Персонажі повністю розкриті. Історія жива, і не створена заради одного лінійного сюжету. Це по-справжньому доросла книга про дітей.
І мої улюблені моторошні історії - це книги де діти є головними героями, і я зараз не кажу про який там банальний Янг-адолт.
Ось одні з моїх улюблених моторошних книг, які розповідають нам історію очима дитини:
"Vita Nistra" М. та С. Дяченків, "Життя хлопця" Маккамона, "Океан в кінці вулиці" Н. Ґеймана, "Талісман" С.Кінг та П. Страуб, і... "НОІМ" Кідрука.
Це той рідкий випадок коли історія просто текче, герої живуть, сюжет нікуди не квапиться заради клішейного екшену.
Підкінець книга атмосферою нагадала Кладовище Домашніх Тварин. Але в цілому вона не схожа ні на що з того, що я до цього читав.
Озвучка на АБУК просто топ, актори та музичний супровід доповнюють атмосферу.
Дивно що там зараз тільки 2 книги Кідрука. Сподіваюсь що найближчим часом там подібного контенту побільшає
"Не озирайся і мовчи" #НОІМ
#МаксКідрук
Останнім часом я трохи підсів на #Абук Вони дійсно роблять якісні аудіокнижки, і я в цьому переконався прослухавши все що у них було безкоштовного :) потім почав слухати вже, так би мовити, VIP контент ))
Знаю що книга не вчора вийшла, і, як і сам автор, не потребує додаткової реклами, аде книга дійсно дуже добре написана. Це вже зовсім інший рівень ніж Бот. Окрема подяка автору, що не став перевантажувати текст науковими енцеклопедичними роз'ясненнями.
Персонажі повністю розкриті. Історія жива, і не створена заради одного лінійного сюжету. Це по-справжньому доросла книга про дітей.
І мої улюблені моторошні історії - це книги де діти є головними героями, і я зараз не кажу про який там банальний Янг-адолт.
Ось одні з моїх улюблених моторошних книг, які розповідають нам історію очима дитини:
"Vita Nistra" М. та С. Дяченків, "Життя хлопця" Маккамона, "Океан в кінці вулиці" Н. Ґеймана, "Талісман" С.Кінг та П. Страуб, і... "НОІМ" Кідрука.
Це той рідкий випадок коли історія просто текче, герої живуть, сюжет нікуди не квапиться заради клішейного екшену.
Підкінець книга атмосферою нагадала Кладовище Домашніх Тварин. Але в цілому вона не схожа ні на що з того, що я до цього читав.
Озвучка на АБУК просто топ, актори та музичний супровід доповнюють атмосферу.
Дивно що там зараз тільки 2 книги Кідрука. Сподіваюсь що найближчим часом там подібного контенту побільшає
January 18, 2023
Знайомство з автором пройшло успішно! Цікава ідея, живі персонажі. Кінцівка основної історії сподобалась. Не люблю хеппі енди, особливо багальні. Тут такого точно немає) Ну а Епілог це вишня на торті.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 19, 2025
8/10
містичний трилер з елементами соціальної драми. головний герой Марк тікає від булінгу в інший світ, але за втечу доводиться платити
автор майстерно створює атмосферу тривоги та напруги, де містика переплітається з реальністю. ви відчуєте, як важко головному герою боротися з несправедливістю, і зрозумієте, чому він так прагне втекти. мені найбільше сподобалось, як Кідрук показує, що проблеми, від яких ти тікаєш, завжди наздоганяють тебе.
мені особливо сподобалося, як автор працює з психологією героїв – їхні страхи, сумніви, внутрішні монологи додають історії глибини і роблять персонажів людяними
стиль письма динамічний і емоційний, короткі фрази підсилюють напругу.
чесно, очікувала на хеппі енд, але його тут не сталось😭
містичний трилер з елементами соціальної драми. головний герой Марк тікає від булінгу в інший світ, але за втечу доводиться платити
автор майстерно створює атмосферу тривоги та напруги, де містика переплітається з реальністю. ви відчуєте, як важко головному герою боротися з несправедливістю, і зрозумієте, чому він так прагне втекти. мені найбільше сподобалось, як Кідрук показує, що проблеми, від яких ти тікаєш, завжди наздоганяють тебе.
мені особливо сподобалося, як автор працює з психологією героїв – їхні страхи, сумніви, внутрішні монологи додають історії глибини і роблять персонажів людяними
стиль письма динамічний і емоційний, короткі фрази підсилюють напругу.
чесно, очікувала на хеппі енд, але його тут не сталось😭
August 26, 2020
Хочу прочитати ще щось. Однозначно це краще Бота. Дуже містично, паралельні світи, ліфт як вхід в інший вимір і сучасна українська реальність.
June 20, 2025
Однозначно топ. Спершу читаєш і не розумієш, а тут точно містика буде? Але потім, пробирає мороз по шкірі.
Я слухала в аудіо на абук, де у кожного свій голос і додана місцями музика зі звуковими ефектами , місцями було прям моторошно слухати далі.
Для мене ця книга - ковток свіжого повітря, бо вже давно нічого подібного не читала.
Цікаво, динамічно, і дуже класно написано.
Я слухала в аудіо на абук, де у кожного свій голос і додана місцями музика зі звуковими ефектами , місцями було прям моторошно слухати далі.
Для мене ця книга - ковток свіжого повітря, бо вже давно нічого подібного не читала.
Цікаво, динамічно, і дуже класно написано.
Displaying 1 - 30 of 502 reviews